Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

Зовнішньоекономічний аспект сучасної політичної ситуації в країні обумовлюється наявністю і впливом трьох потужних факторів: фінансової залежності країни від західних міжнародних організацій; енергетичної залежності від Росії та країн СНД; зацікавленості в просуванні української зброї на міжнародні ринки (включаючи країни “третього світу” і СНД).

Фінансова залежність України від західних міжнародних організацій змушує керівництво країни шукати шляхи входження в західні бюрократичні структури, військові організації та Європейський Союз (ЄСУЮднак існують об’єктивні обмеження орієнтації на ЄС і НАТО, і то — дедалі жорсткіші. Так, з майже 200 ділових пропозицій і проектів, що їх запропонували українські партнери, західні інвестори підтримали тільки 12-15 відсотків.

До того ж західні кредитори намагаються активно впливати не тільки на зовнішню, а й на внутрішню державну політику, вимагаючи від уряду України виконання навіть нереальних рішень. Взяти хоч би шантаж МВФ затримати надання чергового кредиту в розмірі 90 млн доларів, якщо уряд України введе податок на експорт соняшнику. Політика подвійних стандартів МВФ проявляється і в ситуації збільшення тарифів на комунальні послуги та житло до 100 відсотків реальної вартості при фактичному замороженні заробітної плати. І все це відбувається на тлі так званої боротьби Заходу за права людини. А коли людям не виплачують пенсії та заробітну плату, Захід зумисне мовчить про права людини, зобов’язуючи уряд збільшити тарифи на комунальні послуги і житло, створюючи соціальне напруження в суспільстві.

Можна констатувати, що заокеанські позички, здійснювані українським урядом, і життя за вказівками МВФ стимулювали в економіці України розвиток скоріше негативних, ніж позитивних процесів.

Тим часом фінансова залежність України від західного світу має довгостроковий характер, і ще довго обумовлюватиме позицію політичного істеблішменту держави при вирішенні як внутрішньополітичних, так і зовнішньополітичних проблем.

Слід особливо наголосити, що через несприятливу для України ситуацію на міжнародному ринку, а також у зв’язку зі значним падінням виробничого потенціалу української паливно-добувної та металопереробної промисловості традиційна зацікавленість компрадорів у просуванні на зовнішні ринки товарів продовольчої групи, а також продуктів виробництва чорної та кольорової металургії, вугільної й хімічної промисловості — явно знижується. Проте, дбаючи про власні інтереси, компрадори сподіваються вступити до Всесвітньої торговельної організації, плекаючи надію на пільгові умови торгівлі металом та іншою сировиною. Нічого з цього не вийде. Бо профспілки сталеливарної промисловості США та Західної Європи досить впливові й не дадуть можливості впроваджувати демпінгові ціни. Проте й вартість металу, після наведення ладу в паливно-енергетичному секторі, буде іншою, далекою від демпінгової й неконкурентоспроможною на світовому ринку. Залучаючи вихідців із Західної України, мало розвиненої в промисловому відношенні, на керівні посади в міністерствах і відомствах Лівобережної та Центральної частин країни, влада буцімто рятує єдність держави. Практично ж — руйнує економічний потенціал східних регіонів. Адже, не маючи досвіду управління промисловими підприємствами, пройшовши школу американського менеджменту, ці керівники далекі від реалій життя промислових районів і підприємств. їхні рішення спиралися на досвід чиновників міністерств і відомств, які відстоювали власні інтереси й набивали грошима свої кишені за надання різних ліцензій, квот тощо. Відсутність у міністрів відчуття реальності, хабарництво, компрадорство й віртуалізація економіки призвели до повного розвалу промисловості, безробіття і соціального напруження.