Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-245-4
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?». Краткое содержание книги:
Важливо для автора (як, звісно, й для більшості української людності), чи прозріє нарешті так звана політична еліта країни, аби побачити далеко не завжди благородну діяльність колоніальної адміністрації, що часто маніпулює навіть представниками державних органів.
Глибоко аналізуючи це питання, вчений-дослідник залишає його відкритим, він запрошує до роздумів над ним своїх співвітчизників, яким небайдужа доля Вітчизни й по-справжньому дорога її незалежність.
Для фахівців з теорії та історії управління суспільством, а також для широкого загалу читачів.
Окупація завжди вигідна окупантам. Окупація в геополітиці — це використання ресурсів захопленої країни. Не обов’язково вводити в країну чужі війська. Досить створити у цій країні групу людей для реалізації інтересів окупанта; привести їх до влади означає делегувати їм права, можливості й платню експедиційного корпусу. А колабораціоністи віддадуть переможцеві життєвий простір своєї країни за посередницький процент від угоди.
Кожна країна має змогу і повинна здійснювати незалежну політику. Якби не зрадницькі уряди та їхні напівкримінальні попихачі, а то й злодії, рівень життя в Україні мало б відрізнявся від добробуту тієї ж Америки чи Великобританії. Звідси й політичне замовлення Заходу на догідливих чи навіть ними підготовлених урядовців, що виконують усі його вимоги.
Західні кола зацікавлені в захопленні життєвого простору України. А її компрадорська й лихварсько-гендлярська політична псевдоеліта, об’єднавшися з корпораціями приблизно рівної сили, бореться за владу. Корпоратисти, що борються за спокусливе місце “біля корита”, перебувають у стані нестійкої рівноваги. Тож зовнішня підтримка у вигляді подачки МВФ або навіть обіцянки надати кредити має для них величезне значення. Іноземні олігархи пропонують угоду одній з корпорацій: підтримку в боротьбі за владу в обмін на надання українського життєвого простору, тобто простору українського народу. Корпорація отримує владу, а іноземні олігархи — доступ до ресурсів: сировини, робочої сили, права її експлуатувати. От вам й інвестиції, “альтернативи яким немає”. Окупантам більше нічого й не потрібно — все інше вони вже мають.
Правлячій корпорації пропонують створити систему, в якій прибутки її членів будуть на рівні справжніх мільйонерів. Якщо правляча корпорація не дає на це згоди — аналогічні умови пропонуються іншій разом із гарантіями сходження на владний олімп. До обіцянок додаються агенти впливу; якщо потрібно, шантаж; корпорації-конкуренти; західні консультанти.
Консультанти пропонують корпоратистам заробити живі гроші й покласти їх на свої рахунки до надійних західних банків, а також гарантії Заходу щодо підтримки їхньої влади. (Пригадайте серпень 1998 року, коли Захід підтримував корпоратиста Чубайса грошима МВФ і куди ці гроші в Росії поділися).
Після домовленостей — “демократичні” вибори і встановлення проамериканського режиму. Правляча корпорація відпрацьовує одержану владу, обдираючи до нитки свій народ і даючи змогу робити це транснаціональним компаніям (ТНК).
Після отримання так званої незалежності (від кого?) в Україну полізли різні фонди, утворилося безліч асоціацій, в назвах яких обов’язковими є слова “демократія” чи “демократичні ініціативи”, понад 150 партій, 1208 легалізованих об’єднань громадян, 22518 релігійних організацій (єпархії, громади, монастирі, місії, братства, духовні навчальні заклади); куди тут подітися бідному громадянинові, якого й назвали відповідно— “пересічним”. Програми, гранти, поїздки за кордон, семінари, конференції, фуршети й інша мішура забили памороки українській інтелігенції, “розчистили” шлях до так званого відкритого суспільства, яке насправді залишилося відкритим тільки для вивезення нашого надбання, ресурсів України. А шлях до європейського співтовариства — замкненим на величезний замок і відкритим хіба що для тих, хто є інтелектом нації.
Проте участь фондів у фінансуванні політичних операцій — це тільки одна з ланок розгалуженої системи обдурювання, організованих крадіжок, корупції й контролю. Адже існує безліч інших фондів, які за копійки одержують наші наукові розробки, організовують інформаційний контроль, впроваджуючи нові інформаційні технології, створюють політичні організації, що діють в інтересах західних олігархів, скуповують ліки, а під виглядом допомоги завозять натомість різний медичний непотріб.
Принцип “поділяй і володарюй” значно давніший, аніж римське право. Те, що Україна підневільна й поділена, розуміє нині чи не кожна мисляча людина. Україна поділена на сфери впливу. Були промисловці, були сировинники. Але сьогодні прибутки сировинників у 5-7 разів перевищують прибутки промисловців, тоді як у застійні роки вони були більші у 1,5-2 рази. Не діє закон переливання робочої сили й вирівнювання прибутків. Корпоративна система паралізує закон. Вона використовує диспропорції, що виникли в суспільстві. Проте така ситуація вигідна не тільки їй і сировинникам, які ту корпоративну систему очолюють.