Коханка з площі Ринок

Здавалося — проти нього готується щось страшне. Вб'ють не відразу — підсмажать на повільному вогнищі, жахливого кінця не настане, триватиме безкінечний жах. Імена якому — невизначеність та невідомість. Думав — ті давні відчуття забулися. Але тепер у Бригідках вони повернулися. Його не били, якщо не рахувати міцного тичка кулаком у сонячне сплетіння — гостинець від маленького ротмістра Жарова під час затримання, пригостив не зі злості, порядок у нього такий. Сидів четверту добу, за цей час допитали двічі, розмова обидва рази вийшла майже зовсім безпредметною. Кошовий знав причину арешту й передбачав вирок, слідчі не збиралися приймати жодних аргументів захисту — вирок винесений, щойно поліція переступила поріг його помешкання. Слідство — лише формальність, тим більше коли його провадять під час війни в місті, наближеному до лінії фронту.

Климові хотілося швидше вийти з камери — куди завгодно, хоч на ешафот. Дали б перед тим помитися та поголитися, вдягнути чисте, бо його одяг та білизна просмерділи наскрізь, бруд в'ївся в шкіру, свербіло і тхнуло. Знання права тут не допоможуть, бо цивільні закони втратили сенс наступного дня після початку війни. Особливо — в справах, подібних до тієї, по якій судитимуть його.

Намагаючись забутися й притлумити біль особистої трагедії, Клим занурився в правничу діяльність. Від початку цього року він активно включився в боротьбу українських національних спільнот із русофільством, складаючи та юридично підтримуючи позови проти підривної, антидержавницької діяльності прихильників російського царату. Тут доречно згадалася його особиста образа на царське правосуддя. І Кошовий сприйняв нову сферу діяльності як нагоду виставити рахунки, які москвофіли повинні сплатити. Заразом австрійська влада раптом почала бачити в українських громадах своїх союзників проти російської, котра поводила себе дедалі агресивніше.

Тепер уже мало в кого були сумніви: війна, про яку раніше говорили хіба в неофіційній обстановці як про щось ефемерне, абстрактне, стала реальністю. Питання лише в часі. Навіть притомні, тверезо мислячі люди чекали її з дня на день, і не лише тут, у Східній Галичині. До Львова доходили київські друковані видання, де наддніпрянці серйозно обговорювали користь від такої війни для української громади. Якщо дві імперії, котрі їх розділяють, зійдуться у двобої, сильний цісар разом із європейськими союзниками зламає хребет російському цареві, і після того дві України матимуть нарешті право на власну автономію в межах єдиного кордону.

Станеться чи ні, невідомо. Припущення висловлювали автори публікацій на основі заяв окремих австрійських політиків. Польській спільноті, більш репрезентативній у тому ж Львові, такі погляди на військову кампанію не надто подобалися. Проте поляки так само мали свій розрахунок, бо теж розуміли — Європа воюватиме. Тож треба користатися битвою титанів, аби викрутити на каламутній кривавій хвилі власний державницький інтерес.