Коханка з площі Ринок
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7622-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Коханка з площі Ринок». Краткое содержание книги:
Андрій Кокотюха
Коханка з площі Ринок
Львів, листопад 1914 року, площа Ринок
Їй знову погрожували.
Від початку місяця — втретє. Цього разу гнівними анонімними записками не обійшлося. Пізно вночі знадвору кинули у вікно спальні каменюку, брязнуло скло й розбудило капітана.
Платов завжди засинав відразу після любощів, Божена ж потім довго лежала з розплющеними очима, вдивлялася в темряву, збирала докупи рій думок і чекала, коли коханець захропе. Цю манеру проявив уже в їхню першу ніч разом. До того все відбувалося, як він сам жартома казав, кавалерійським наскоком. Хоч сам до кавалерії стосунку не мав, служив офіцером із особливих доручень при військовому генерал-губернаторі[1]. На фронт не особливо рвався, представником армії-переможця чудово почувався у Львові, і, виходить, тут для нього війна скінчилася. У кожному разі, Антон Платов сам так думав і говорив їй кілька разів.
Божена нічого не знала про славний родовід, яким коханець почав похвалятися, щойно вони познайомилися. Їй вдалося привернути увагу офіцера, бо заговорила французькою. Російської не знала вона, польською не володів капітан, тож миттю побачив у ній близьку душу. Так сказав сам, щедро наливаючи шампанського. А вже після третього келиха говорив лише він. Божена слухала, кивала й дозволяла час від часу підливати собі, хоч вважала, аби не втратити контроль, ігристе вино їй теж могло розв'язати язика.
І не стримувала себе — кидала блискучому, підтягнутому, гладенько поголеному російському офіцерові шпичку: запитати б у вас, звідки взялося французьке шампанське на прийнятті. Тоді б йому довелося пояснити — не його клопіт дбати про напої та наїдки. Божена могла нагадати новому знайомому про пограбований склеп[2] у пасажі Міколяша[3], до війни найкраще французьке шампанське продавалося там. Звісно, скаже у відповідь: грабували не офіцери, а солдати, за мародерство їх покарано. Але конфісковане вино, яке неотесана солдатня не встигла випити, назад не повернули, передали в розпорядження військового генерал-губернаторства[4], тож вони все одно зараз п'ють крадене.
Ані цих, ані інших докорів капітан від своєї дами не почув. Натомість Божена слухала кавалера, дізнаючись про нього багато цікавих, як він вважав, речей. Передусім — про його пряме споріднення з династією тих самих Платових, рід яких тягнеться від знаменитого донського отамана[5]. Виявляється, причетність до славної військової династії не відкривала хлопчикам іншого шляху, крім військової кар'єри. Тому Антон Платов дістав капітанський чин незадовго до початку війни, фактично не побувавши на фронті, а від самого випуску із кадетського корпусу опинившись при штабі в Петрограді. Він вважав це великим успіхом. Чесноти помітили швидко — так прозвучало з його вуст. Штабна робота й загалом тилова служба злочинно недооцінені тими, хто годує вошей в окопах і веде в атаку вояків.
— Розумієте, мадемуазель Божено, — розводився Платов, розмахуючи келихом, мов незграбний диригент оркестру — паличкою, — вони там, на передньому краї, злі на весь світ. Знаєте, чому? Бо не мають можливості приймати рішення, і це, я вважаю, правильно. Уявіть, якщо кожен командир на своєму окопному рівні почне наказувати солдатам сам. Погодьтеся, то буде не війна, не армія — хаос, хаос та анархія! Звичайно, всі хочуть наступати й швидко перемагати. Але ж наш ворог теж сильний, не враховувати того — злочин, військовий злочин, так-так! Штабних офіцерів не люблять, бо ми, бачте, маємо змогу пити шампанське, фліртувати з вродливими дамами, користатися плодами їхньої, як вважають окопники, перемоги. Вони не здатні зрозуміти, прийняти для себе, усвідомити: без штабів, без військового керівництва, без визначення їхніх стратегій з тактиками армійські частини вже давно відступили б до Петрограда й здали його під тиском кайзерівських військ[6]. Ви дивуєтесь, а це все — наше, посконне, російське, чорт забирай, pardonnez-moi s'il vous plait. У нас дуже люблять лаяти своє. Чим смачніше ганиш — тим більший патріот. Якщо шпетиш постійно свій штаб, своє військове керівництво, зрештою — свого царя, одного разу програєш не лише війну. Програєш країну, ось так я скажу вам, мадемуазель Божено!
Зробившись коханцями, вони не перейшли на «ти». Платову подобалося демонструвати в такий спосіб свою повагу до жінки. Божені було все одно, як до неї звертається капітан. Вона почала приймати його на всю ніч із суто Практичних міркувань: із кінцем жовтня настали перші холоди.
1
... служив офіцером із особливих доручень при військовому генерал-губернаторі — граф Бобринський, Георгій Олександрович (1863—1928), у 1914—1915 роках генерал-губернатор Галичини, проводив послідовну політику русифікації.
2
... могла нагадати новому знайомому про пограбований склеп... — тут: склеп — крамниця.
3
... у пасажі Міколяша — наскрізний прохід між вулицями Коперника та Крутою (тепер — М. Вороного) з торговою галереєю, накритою ажурною заскленою металевою конструкцією довжиною 120 метрів і шириною 18 метрів. Пасаж був одним з перших сецесійних об'єктів у Львові, споруджений у 1898—1900 роках. Загальна площа пасажу становила 5750 квадратних метрів. У пасажі Міколяша були два кінотеатри, ресторан Орловського, кав'ярня Гугета, магазини порцеляни, солодощів, квітів, фотосалон. Ввечері пасаж сяяв ілюмінацією, взимку опалювався. Зруйновано 22 червня 1941 року.
4
... в розпорядження військового генерал-губернаторства — тимчасове військове генерал-губернаторство Галичини, створене за наказом головнокомандуючого російської армії великого князя Миколи Миколайовича від 22 серпня 1914 року. Підставою стало тимчасове положення про управління областями Австро-Угорщини, зайнятими по праву війни. Існувало до 15 березня 1916 року.
5
... рід яких тягнеться від знаменитого донського отамана — Платов, Матвій Іванович (1751—1818), отаман Донського козачого війська, генерал від кавалерії, засновник Новочеркаська та родоначальник військової династії.
6
... здали його під тиском військ кайзера — німецька імперська армія (Deutsches Kaiserliches Нееr), або Рейхсхеер (Reichsheer), назва збройних сил під командуванням кайзера Вільгельма Другого.