Коханка з площі Ринок

Перетворитися на худобину можна швидко.

Клим мав такий досвід, провівши на початку тридцять першого року життя тиждень у казематі «Косого капоніра»[7]. Тепер, опинившись в одиночній камері Бригідок[8], він пригадав свою радість у день звільнення. Радів не з того, що виходить на волю, а принесеним наглядачем у камеру тазу, кухлю із гарячою водою та бритві. Поки в'язень голив тижневу щетину, тюремник стояв над ним стовпом. Нічого не сказав, Кошовий сам розумів: не зводить очей із нього, аби раптом не спробував перерізати собі вени чи полоснути по горлу. Подібні випадки серед політичних у тюрмі траплялися. Але то була швидше наочна демонстрація пильності. Бо Клим був свідомий: просто так привести себе в порядок не дозволять, інакше зробили б це раніше. Коли вже наважилися видати бритву, хай тупеньку, це значить — довіряють, не чекають жодних нерозумних вибриків. Навіть якщо ведуть на скорий суд та дадуть зголити щетину, все краще, ніж сидіти отак.

За добу після того Климентій Назарович Кошовий їхав у вагоні другого класу з Києва до Львова. З однієї держави — в іншу. Аби у свої тридцять почати життя з чистого аркуша. Вертатися до рідного міста у найближчий перспективі йому не світило, інакше — новий арешт. І напевне — суд та заслання. Пощастить, якщо не відправлять на каторгу.

Тоді, шість років тому, спекотного літа він не міг подумати, що знову опиниться за ґратами і знову — за звинуваченням у мазепинстві[9].

У Києві царська охранка взяла Кошового на замітку, бо він, молодий, але вже досить відомий та успішний адвокат, син не менш відомого й шанованого правника Назара Григоровича Кошового, взявся захищати кількох малоросів. Після заборони друкувати книги, газети й журнали українською мовою вони облаштували підпільну друкарню й заходилися видавати зовсім безневинні, на Климове переконання, книжечки на дешевому папері. Жодних політичних прокламацій, декларацій та ідей. Лише просвітницька література: абетка, народні оповідки, віршики для дітей, публікації для дорослих. Усе стосується передусім царини культури та народознавства, а не закликає на руйнування основ Російської імперії.

Тим не менше, друкарів назвали мазепинцями та почали клеїти ледь не державну зраду. Прокурор наполягав: малоросам цілком вистачає дозволених видань на кшталт «Украинской жизни»[10] та інших, у яких уживається російська мова. За його словами, в Київській губернії всі письменні володіють російською. Тому друк будь-чого іншими мовами, зокрема малоросійською, є проявом сепаратизму. Кошовий у якийсь момент надто захопився, відчув — прокурор слабне, знаходить усе менше й менше аргументів. Обвинувачені ж за його порадою взялися наголошувати на вірнопідданстві, виправдовуючи свою діяльність намірами займатися просвітництвом передусім на селах, де прості люди не мають доступу до тих друкованих видань, котрі поширюються у великих та малих містах.

Усе йшло добре. Але один із підзахисних раптом заявив відкритий протест проти утисків усього українського, категорично відкидаючи визначення «малоросійський». Потім сказав Кошовому в очі: набридло викручуватися, тримати дулю в кишені, за переконання піде на плаху. Спинити це Клим не міг, довелося міняти тактику, та зробив лиш гірше. Дуже скоро сам опинився за ґратами, його теж назвали спільником мазепинців, а отже, таким самим зрадником інтересів держави. Кошовий відмовився це визнавати — і слідчий почав пристрасний допит.