Українська література 17 століття

Видатним явищем тодішнього літературного життя була творчість у цьому жанрі Кирила Транквіліона-Ставровсцького 8, повчання якого видані в його книжках «Зерцало богословії» (Почаїв, 1618), «Євангеліє учительноє» (Рахманів, 1619) і «Перло мнйгоцінноє» (Чернігів, 1646). У проповідях Кирила часто розвиваються соціальні мотиви. Він таврує розкішне і розгульне життя панів, протиставляючи йому приниженість і знедоленість простолюду. Позитивна програма Кирила проявляється в його закликах до заснування шкіл, організації друкарень, видавання книжок, спорудження храмів. Тлумачачи уривки Святого Письма буквально чи алегорично, проповідник нерідко дає волю поетичній фантазії. Вільнодумні, на грані єресі, дотепні і яскраві тлумачення включають відповідні фрагменти повчань Кирила в коло явищ власно літературної творчості. Ще більшою мірою це стосується тих випадків, коли він запозичує матерію для своїх алегоричних зіставлень із сфери природи чи побуту. Йому притаманні драматизована манера викладу, інтенсивна образність, картинність в описах, ліричні інтонації. У цих рисах стилю Кирила Транквіліона-Ставровецького, загалом ще досить традиційного, можна вбачати проблиски барокко.

Головними репрезентантами проповідництва другої половини XVII — початку XVIII ст. були Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Стефан Яворський, Димитрій Туптало. Чимало проповідей двох останніх належать також російській літературі. Іоаникій Галятовський уклав збірник взірцевих бароккових казань — «Ключ разумінія» (К., 1659; Львів, 1665) — і приклав до нього теоретичний трактат «Наука, альбо способ зложения казання» °.

Тодішні проповідники стояли на різних класово-політичних позиціях. Одні з них іноді виражали потреби народу, захищали його соціальні і національні інтереси (Антоній Радивиловський, анонімний автор «Слова о без-дождії»), інші — навпаки, висловлювали погляди феодальних верхів суспільства, зверхньо і вороже ставились до простолюду (Ігнатій Оксенович-Старушич). Нерідко ідейні суперечності і непослідовності проявлялись і в творчості одного і того ж автора (Лазар Баранович, Стефан Яворський).

Усі вони були майстрами ораторської прози стилю барокко і приділяли багато уваги літературній формі своїх повчань. Найчастіше проповідь будується па порівнянні, аналогії, метафорі чи алегорії, що дає можливість реалізувати ораторам свої художні можливості. Літературні якості барокко-вої проповіді багато в чому зумовлювались запитами аудиторії. В XVII ст. помітно посилився скепсис щодо догматичних мудрувань і абстрактних моральних приписів християнських богословів. Крізь заклики до традиційних християнських доброчинств, крізь біблійну образність і фразеологію, крізь середньовічну і бароккову схоластику в творах тодішніх проповідників час від часу прориваються спостереження і настанови, породжені живим життям і природними людськими прагненнями до пізнання навколишнього світу.