Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Найраніша з відомих нам українських поетик — «Книга поетичного мистецтва» — датується 1637 р. На другу половину XVII ст. припадають курси «Кастальське джерело» (1685) і «Ліра» (1696). На початку XVIII ст. було прочитано курс Феофана Прокоповича «Про поетичне мистецтво» (1705) і курс Митрофана Довгалевського «Сад поетичний» (1736), в якому з особливою докладністю відображено поетичну традицію доби барокко 4.
У XVII ст. відбуваються симптоматичні зміни в складі читачів. їхнє коло стає різноманітнішим соціально і культурно-психологічно. До читання і слухання літературних творів дедалі ширше прилучаються священики, студенти, городяни, козаки і навіть селяни. З-поміж недовчених студентів і ченців-утікачів формується особлива соціальна верства «мапдрованих дяків». Вони починають відігравати істотну роль як у споживанні літературної продукції, так і в її розповсюдженні. Те ж слід сказати і про канцеляристів, попередників майбутнього чиновництва. Відповідно розширюється соціально-професійне коло авторів; його складають, крім представників вищого і рядового духівництва, насамперед учителі й студенти, друкарі, «мандровані дяки» і козацькі канцеляристи. Не цураються літературної творчості, особливо в галузі історіографії та віршування, і козацькі ватажки, які пройшли шкільну виучку.
Українська література в XVII ст. зберігає різномовність. У ній поряд із церковнослов’янською (слов’яноруською) і книжною староукраїнською мовами застосовуються мови польська і латинська, а на кінець століття й мова російська. Застосування тієї чи іншої мови залежить від стильового регістру («високого», «середнього», «низького»), від жанру й призначення твору або навіть окремої його частини, від адресування його певній соціально-культурній аудиторії тощо. Зрозуміло, на вибір мови у кожному конкретному випадку могли впливати і класове почуття чи класові передсуди, ступінь «аристократичних» чи «демократичних» устремлінь, орієнтацій і симпатій автора, міра його етнічної самосвідомості.
У XVII ст. продовжують активно функціонувати полемічні жанри — трактати, діалоги, памфлети, послання. Полемічні тенденції притаманні й іншим різновидам тодішньої словесної творчості — проповідям, сеймовим промовам, житіям, історичним творам, віршам, драмам, повістям і оповіданням.
Серед полемічних творів першої половини століття суспільною значимістю і літературними якостями виділяються послання Івана Вишенського (кінець XVI ст.— 20-ті роки XVII ст.), анонімна «Пересторога» (1605— 1606), «Тринос» (Вільно, 1610) Мелетія Смотрицького, «Палінодія» (1620— 1622) Захарії Копистенського.
В центрі уваги полемістів, крім суто богословських і церковно-політичних питань, перебувало злободенне для тодішнього українства питання про напрям культурної орієнтації, про характер освіти, необхідної для успішної протидії польсько-шляхетській католицькій експансії, питання, породжене зіткненням «слов’яно-візантійської» середньовічної традиції з новими ренесансними потребами. Перемагає позиція, найчіткіше виражена автором «Перестороги». Він вбачає головну причину релігійно-церковної, культурної і політичної кризи, яку переживає Україна на межі XVI і XVII ст., в тому, що попередні ревнителі православ’я, набудувавши церков і монастирів і нагромадивши чимало слов’янських книг, найпотрібнішого — «шкіл посполитих» — не створювали. Недостатність освіти породила поганську неотесаність, роздори і зради в середовищі руських князів, підкорення хижим сусідам, ренегатство панів, розклад духівництва, занепад батьківської віри.
Щодо літературних якостей, поряд з посланнями Івана Вишенського, особливо виділяється нольськомовний «Тринос» Мелетія Смотрицького5, в якому звучить полум'яна медитація, пройнята патріотичним пафосом, болем від страждань вітчизни і гнівом на хистке в релігійних переконаннях українське й білоруське панство. Першим двом розділам книжки надано форму «плачу» православної церкви, персоніфікованої в образі Матері, плачу, зверненого до невдячних дітей. Образ матері-церкви розгортається в «Триносі» в поетичний символ, що є головним естетичним ядром твору. В цьому образі письменник використав поетику народних голосінь. У стилі «Триносу» виразно проступають риси, характерні для барокко. Аргументуючи свої твердження, автор виявляє грунтовну вченість: він охоче посилається на діячів Ренесансу і Реформ тії В «Триносі» згадуються і цитуються Савонарола, Депер’е, Мюнстір Ьразм Роттердамський, Петрарка та ін.
4
Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI—
XVIII ст. К-, 1981, с. 118—154, 155—195; Феофан Прокопович. Сочинения. М.—Л., 1961, с. 257—455; Митрофан Довгалевський. Поетика (Сад поетичний). К-, 1973; Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К , 1983.
5
Яременко П. К- Мелетій Смотрицький. Життя і творчість. К-, 1986.