Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
В XVII ст. далі слабне скованість літературної творчості церковно-релігійною ідеологією; література починає виходити за межі поліфункціо-нальної писемності і набувати самостійного значення — розвиток її світських і власне естетичних функцій відображається у специфічно художній тематиці, в подоланні теоцентризму і поступовому схилянні до антропоцентризму (слабне переконаність у залежності всього сущого од полі божої, загострюється інтерес до індивідуальної людської долі, зумовленої грою земних обставин) ; посилюється зацікавленість реальними предметами зображення; виробляються відповідні форми і способи зображення цих предметів; визначаються і утверджуються в правах власне художні роди і види (жанри) літературної творчості.
Всі ці процеси протікають у силовому полі тенденцій, характерних для культури і стилю барокко. Період з 20-х років XVII ст. до половини XVIII ст.— час визрівання і розквіту в українській літературі цього стилю. Він функціонує в складній і суперечливій взаємодії як із спадщиною попередніх (середньовічних) культурно-історичних і стильових традицій, так і з проявами наступних стилів. Припізнений і неповний розвиток ренесансних явищ у східнослов’янських культурах зумовив вростання функцій ренесансу в естетичні й художні форми барокко, призвів до своєрідного синтезу цих систем культури у творчій практиці тодішніх українських письменників. При цьому в царині форми барокко в XVII ст. переважало. В межах XVII ст. барокко — панівний і визначальний стиль української літератури.
Барокко як стадія культурно-історичного розвитку відображало кризу феодалізму в епоху первісного нагромадження, гостроту суперечностей в релігійній і соціальній свідомості. Його використовувала феодальна реакція, католицька і православна контрреформація (на Україні — польсько-панські католицькі експансіоністи й уніати, а також православні магнати й ієрархи). Але барокко озброювало і протилежні суспільно-політичні сили: на Україні — діячів братств, виразників настроїв третього стану. Поряд
з формами «високого» барокко (аристократичного, двірського і церковного) розвивалися форми барокко «середнього» і «низького», чи «низового» (міщанського, козацького і селянського — «посполитого», народного). Слов’янське барокко було пов’язане з національно-визвольним рухом проти османського іга, владарювання Габсбургів і польської шляхетсько-католицької експансії, з утвердженням національної самосвідомості слов’янських народів. До форм барокко зверталися і виразники різних розумових бродінь, пов’язаних із соціально-утопічними рухами і сподіваннями.
Українському літературному барокко притаманні всі основні якості цього стилю: антиномічність сприйняття і відображення світу, почуттєва й інтелектуальна напруженість, поєднання аскетичних закликів з гедонізмом, рафінованості з брутальністю, абстрактної символіки з натуралістичністю в трактовці деталей, динамічність, афектованість, театральність, феєричність, ілюзіонізм. Воно засвоювало і переробляло різні художні традиції. Письменники XVII ст. захоплюються емблематикою й алегорикою, розгортають складні метафори й уподібнення, поєднують античні поганські образи з християнськими. їхнім творам притаманна риторичність і складна метафоричність, заснована на несподіваному об’єднанні віддалених ідей, уявлень і образів, контрастність, екзальтованість, живописність, екзотичність, гротескність.
Література барокко виробляла на українському грунті свою теорію, яка відобразилася в курсах поетики і риторики, що викладалися протягом
XVII і XVIII ст. в українських школах. Укладачі шкільних поетик спиралися на латиномовні трактати західноєвропейських ренесансних і бароккових теоретиків — Єроніма Віди, Юлія Цезаря Скалігера, Якова Понтана, на праці авторитетних польських авторів, насамперед Матвія-Казимира Сар-бєвського (1595—1640). Усі вони виходили з положень «Поетики» Арі-стотеля й «Послання до Пізонів» Горація. Українські теоретики вносили у свої курси, писані і читані латинською мовою, також власні розмисли, враховуючи місцеві умови, смаки місцевих читачів і особливості вітчизняної літератури 3.
3
Наливайко Д. С. Українське барокко в контексті європейського літературного процесу XVII ст.— «Радянське літературознавство», 1972, № 1, с. 30—47.