Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
Щойно на вогні опинилося велике горня кави, щойно закінчилися тістечка з кмином і ґноми накинулися на коржики з маслом — як пролунав гучний стукіт. Не дзвінок, а різке «тук-тук» у чудові зелені гобітові двері. Хтось грюкав палицею!
Більбо кинувся коридором, дуже сердитий, а водночас спантеличений і засмиканий — це була чи не найприкріша середа, яку він лише пам’ятав. Він рвучко відчинив двері й гості попадали досередини один на одного. Ще ґноми, ще четверо! А позаду стояв Ґандальф, опираючись на свою патерицю та сміючись. Він продовбав добрячу заглибину в тих чудових дверях, а заодно стер таємничий знак, який надряпав на них минулого ранку.
— Обережніше! Обережніше! — загукав він. — Це не схоже на тебе, Більбо, примушувати гостей чекати на порозі, а потім р-раз — і відчинити двері! Дозволь мені відрекомендувати Біфура, Бофура, Бомбура й особливо Торіна!
— До ваших послуг! — промовили Біфур, Бофур і Бомбур, ставши в ряд. Тоді вони повісили на гачки два жовті каптури, блідо-зелений і небесно-блакитний із довгою срібною китичкою. Цей останній належав Торінові, надзвичайно поважному ґному, власне, самому Торінові Дубощиту, який був не надто вдоволений, гепнувшись на килимок біля дверей Більбо, та ще й опинившись під Біфуром, Бофуром і Бомбуром. Хоча б тому, що Бомбур був надто огрядний і важкий. Торін насправді виглядав дуже бундючним і не сказав нічого про «послуги», але бідолашний пан Торбин так сипав перепрошеннями, що він нарешті буркнув: «Гаразд, забудьмо про це», — і перестав супитися.
— Тепер ми всі тут! — сказав Ґандальф, оглянувши тринадцять каптурів, які рядочком висіли на гачках — найкращі відстібні каптури для вечірок, — і його власний капелюх, що висів поряд. — Веселеньке зібраннячко! Сподіваюся, для тих, хто спізнився, лишилося щось з’їсти і випити! Що це? Чай? Ні, дякую! Гадаю, мені краще випити трохи червоного вина.
— І мені, — сказав Торін.
— І малинового варення та пирога з яблуками, — додав Біфур.
— І тертих пиріжків та сиру, — докинув Бофур.
— І пирога зі свининою та салату, — приточив Бомбур.
— І ще тістечок, і елю, і кави, якщо ваша ласка! — закричали інші Гноми з-за дверей їдальні.
— Та прихопи кілька яєць, будь ласка! — гукнув до нього Ґандальф, коли гобіт пошкандибав до комори. — І принеси холодне курча та маринованих огірочків!
«Можна подумати, він не гірше за мене самого знає, ідо за припаси в моїх коморах!» — подумав пан Торбин, який почувався вкрай збентеженим і вже почав побоюватися, чи не впала бува на його дім найзлощасніша з усіх пригод. Нагромаджуючи на великі таці різні пляшки і тарелі, ножі та виделки, склянки і тарілки, ложки та інше начиння, він добряче впрів, розчервонівся і розсердився,
— Від цих ґномів лише гармидер і клопіт! — сказав він уголос. — Чому 6 їм не прийти і не допомогти мені? — Ні, ви лишень погляньте! Валін і Двалін уже стояли у дверях кухні, а за ними Філі та Кілі, й не встиг Більбо сказати «гой», як вони прожогом занесли і таці, й пару столиків до їдальні та заново все розставили.
Ґандальф сів на чолі столу, тринадцятеро ґномів — довкола, а Більбо, присівши на ослінчик біля каміна, гриз сухарик (апетит у нього геть вивітрився) і намагався виглядати так, ніби все йшло як звичайно, принаймні не скидалося на пригоду. Ґноми їли і їли, балакали і балакали, а час минав. Нарешті вони повідсували стільці, й Більбо підвівся, щоб позбирати тарілки і склянки.
— Гадаю, ви всі залишитеся на вечерю? — запитав він якнайчемнішим ненав’язливим тоном.
— Звісно! — озвався Торін. — І після вечері. Ми не закінчимо наших справ допізна, але спершу нам треба помузикувати. А зараз поприбираймо!
Миттю дванадцятеро ґномів (без Торіна: він був надто поважний і лишився погомоніти з Ґандальфом) підхопилися з місць і поскладали все начиння на купу. Вони рушили до кухні, не чекаючи, доки звільняться таці, й у кожного на руці погойдувалася ціла вежа тарілок із пляшкою на самому вершечку, гобіт же біг за ними і майже пищав із переляку: «Будь ласка, обережніше!» А ще: «Будь ласка, не турбуйтесь! Я сам упораюсь!» Але ґноми лише почали співати: