Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
— Дуже мило! — промовив Гандальф. — Але в мене цього ранку немає часу пускати дим кільцями. Я шукаю когось, хто б узяв участь у пригоді, яку я саме влаштовую, але дуже складно знайти кого-небудь.
— Ще б пак — у цих-от краях! Ми простий тихий народ, і пригоди нам ні до чого. Від них лише прикрі клопоти і незручності! Через них запізнюєшся на обід! Я не можу уявити, що такого в них знаходять, — відказав пан Торбин, заклав великого пальця однієї руки за підтяжку і випустив друге, навіть більше, ніж перше, кільце диму. Потім він вибрав зі скриньки ранкову пошту і заходився читати, намагаючись не привертати уваги старого. Більбо вирішив, що вони з ним надто різні, й уже хотів, аби той пішов собі геть. Але старий не поспішав. Він стояв, не кажучи ні слова, спершись на патерицю и утупившись очима в гобіта, доки Більбо не стало геть-таки незручно й він не почав навіть трохи сердитися.
— Добрий ранок! — проказав він урешті. — Нам тут не треба ніяких пригод, красно дякую! Вам слід було б пошукати охочих у Загір’ї або в Заріччі, — цим він давав зрозуміти, що розмову закінчено.
— Як же багато всього ти вкладаєш у цей «Добрий ранок» — протягнув Гандальф. — Тепер ти маєш на увазі, що хочеш відкараскатися від мене і що тобі буде найліпше, коли я заберуся звідси.
— Зовсім ні, зовсім ні, ласкавий пане! Скажіть-но, чи не відоме мені часом ваше ім’я?
— Так-так, ласкавий пане — а я знаю ваше ім’я, добродію Більбо Торбине. І ти, Більбо, знаєш моє, хоча й не пригадуєш, що воно мені належить. Я — Ґандальф, і Ґандальф — це я! Це ж треба —, дожитися до того, щоб з тобою так подобрийранкався син Беладонни Тук, ніби ти продаєш ґудзики під дверима!
— Ґандальф, Ґандальф! Матінко моя! Чи не той мандрівний чарівник, котрий дав Старому Тукові пару магічних діамантових запонок, які застібалися самі собою і не розстібалися, доки їм не накажуть? Чи не той, хто не раз оповідав на вечірках такі чудесні історії про драконів, ґоблінів і велетів, про рятування принцес і несподіване щастя, що падало на голови вдовиних синів? Чи не той, хто не раз улаштовував такі незрівнянно гарні феєрверки? Я їх пам’ятаю! Старий Тук зазвичай затівав їх у ніч проти Літня! Розкішно! Вогні злітали догори, ніби великі лілеї, і гладіолуси, і китиці мімоз, зависаючи у вечірніх сутінках!
Ви мали б помітити, що пан Торбин був зовсім не такий приземлений, як йому хотілось би про себе думати, а також що він дуже любив квіти.
Світку мій! — провадив він далі. — Чи не той це Ґандальф, котрий зворохобив стількох сумирних юнаків і дівчат, які вирушили кудись за небокрай на пошуки божевільних пригод? Усілякі дряпання по деревах у гості до ельфів чи плавання під вітрилами, плавання до чужих берегів! Гай-гай, життя тоді було таке ціка... я маю на увазі, що вам єдиному вдалося поперевертати в цих краях усе з ніг на голову. Вибачте ласкаво, але я й гадки не мав, що ви досі при ділі.
— При чому ж іще мені бути? — здивувався чарівник. — Але мені приємно, що ти дещо пам’ятаєш про мене. Принаймні в тебе, здається, залишилися добрі спогади про мої феєрверки — і це вже дарує надію. Отже, заради твого старого дідуся Тука та бідолашної Беладонни я дам тобі те, чого ти просиш.
— Вибачте ласкаво, але я нічого не просив!
— Ні, просив! Тепер уже двічі. Мого вибачення. Я даю його тобі. І до того ж зайду аж так далеко, що пошлю тебе на цю пригоду. Дуже втішно для мене, дуже добре для тебе —- а ще, цілком імовірно, й корисно, якщо ти колись упораєшся з нею.
— Перепрошую! Я не хочу ніяких пригод, красно дякую. Не сьогодні. Добрий ранок! Утім, будьте ласкаві, заходьте на чай коли тільки забажаєте! От хоч би завтра! Так, приходьте завтра! До побачення! — з цими словами гобіт розвернувся і шаснув у круглі зелені двері, зачинивши їх так швидко, як тільки наважився, щоб не здатися невихованим. Чарівники завжди лишаються чарівниками.
«Ну й навіщо я запросив його на чай?» — картав він сам себе, йдучи до комори. Він нещодавно поснідав, але подумав, що не завадило б з’їсти тістечко-друге і випити чогось після такого переляку.
Ґандальф тим часом іще довго стояв перед дверима і тихенько сміявся. Тоді підійшов ближче й кінчиком своєї патериці надряпав на чудових зелених гобітових дверях якийсь чудернацький знак. Потім попрямував геть — приблизно тоді, коли Більбо доїдав друге тістечко й уже починав думати, що дуже вдало уникнув пригод.
Наступного дня він майже забув про Ґандальфа. Він не пам’ятав би багато чого, якби не робив нотаток у спеціальній Книзі Візитів, на кшталт: «Ґандальф, чай, середа». Проте вчора він був надто схвильований, аби занотувати щось подібне.