Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
Тут пан Торбин потягнув двері на себе й увійшов. Туківська порода перемогла. Він раптом відчув, що міг би обійтися без ліжка та сніданку, тільки б його вважали лютим. Як на «чоловічка, котрий підстрибував у дверях» це його насправді майже розлютило. Багато разів опісля торбинська його половина шкодувала про його тодішній вчинок і він казав собі: «Більбо, ти був дурнем, ти сам вибрав свій шлях і сам устрягнув у це».
— Пробачте, — сказав він, — що я підслухав ваші слова. Не буду вдавати, що збагнув суть сказаного, а надто вашу заувагу про зломщика, проте мені здається, що я маю рацію, гадаючи (це він називав «триматися з гідністю»), ніби ви вважаєте мене ні на що не здатним. Я доведу вам протилежне. На дверях у мене немає ніякого знака (вони пофарбовані тиждень тому), і я цілком певен, що ви помилилися хатою. Щойно я побачив на ґанку ваші кумедні личка, як у мене з’явилися сумніви. Проте поводьтеся так, ніби все правильно. Лишень скажіть мені, що треба зробити, — і я спробую, навіть якщо мені доведеться вирушити звідси на Крайній Схід і вступити у бій із дикими зміями-перевертнями у Крайземній Пустелі Колись у мене був прапрапрадід, Бикорева Тук, так він...
— Так-так, але це було давно, — втрутився Ґлоїн. — Я говорив про вас. І я запевняю, що на ваших дверях таки є позначка — саме та, якою користуються (чи користувались у минулому) ваші колеги. «Зломщик візьметься за пристойну роботу, бажано ризиковану і за гідну винагороду», — ось як це зазвичай читається. Ви можете сказати «експерт із полювання за скарбами» замість «зломщик», якщо вам так більше подобається. Деякі так себе і називають. Для нас це одне й те саме. Ґандальф розповів нам, що в цих краях є відповідний фахівець, котрий терміново шукає роботу і влаштовує зібрання — тут, у середу, за вечірнім чаєм.
— Звісно, позначка є, — підтвердив Ґандальф. — Я сам зробив її. З дуже вагомих міркувань. Ви просили мене знайти чотирнадцятого учасника для вашої експедиції, і я обрав пана Торбина. Хай тільки хтось скаже, що я обрав не того чи привів вас не туди, — то й залишитеся при числі «тринадцять» і скуштуєте різних лих досхочу або повернетеся додому копати вугілля.
Він так сердито насупив брови у бік Ґлоїна, що ґном утиснувся у спинку стільця; а коли Більбо спробував розкрити рота, аби щось запитати, Ґандальф повернувся до нього і нахмурився ще дужче, настовбурчивши кошлаті брови, так що Більбо лише стиснув губи, клацнувши зубами.
— От і добре, — промовив Ґандальф. — Годі вже сперечатись. Я обрав пана Торбина, і цього має бути досить для всіх вас. Якщо я сказав, що він Зломщик, то він таки Зломщик чи буде ним, коли настане його час. У ньому закладено набагато більше, ніж ви можете здогадуватись, і далебі більше, ніж гадає він сам. Можливо, ви будете до кінця життя дякувати мені за нього. А тепер, Більбо, мій хлопчику, принеси-но лампу та присвіти нам трохи!
На столі, під великою лампою з червоним абажуром, Ґандальф розстелив шматок пергаменту, схожий на мапу.
— Це накреслив Трор, твій дідусь, Торіне, — відповів він на збуджені вигуки ґномів. — Це план Гори.
— Не думаю, що це нам дуже допоможе, — сказав Торін розчаровано, кинувши погляд на стіл. — Я досить добре пам’ятаю Гору та довколишні землі. І я знаю, де є Морок-ліс і Сухі Вересовища, де водилися дракони.
— Тут позначений червоним дракон на Горі, — докинув Балін, — але його буде досить легко знайти і без мапи, якщо ми тільки доберемося туди.
— Є одна деталь, якої ви не врахували, — сказав Ґандальф, — це таємний вхід. Бачите цю руну на західному схилі та руку над іншими рунами, яка вказує на неї? Вона позначає підземний хід до Нижніх Зал.
(Погляньте на мапу вкінці цієї книжки, і ви побачите там ці руни.)
— Колись він і справді міг бути таємним, — сказав Торін, — але звідки ти знаєш, що він лишився таким і досі? Старий Смоґ прожив там досить довго, щоб обстежити ці печери вздовж і впоперек.
— Так, але не міг скористатися ним довгі роки.
— Чому ж?
— Тому що хід занадто вузький для нього. «П’ять футів заввишки двері, троє пліч-о-пліч пройдуть крізь них», — кажуть руни, тож Смоґ не міг пролізти в такий отвір, навіть коли був маленьким дракончиком, а тепер, коли він пожер стільки ґномів і людей із Долу, — й поготів.