Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
— Нарешті! — зітхнула Алька. — Нарешті побачимо щось справді цікаве.
— Вихідна камеро, ми готові! — наказав ліфтові Йон.
Навколо них, легенько клацнувши, зімкнулися стіни і віко ліфта. Потім стало тихо. Ліфти були не дуже приємним засобом внутрішнього сполучення. Від швидкої їзди думки завжди плутались, голову наче давило й забивало дух.
Цього разу їзда тривала недовго, якихось кілька секунд. Знову легенько клацнули стіни, і всі четверо опинилися в округлій залі.
Замість стін у тій залі були вбудовані вузькі, високі шафи. Над чотирма дверима вже світилися зелені написи: Алька, Алик, Йон, Робик.
— Будь ласка, — Йон показав на двері. — Заходьте до шаф-гардеробів з вашими Іменами. Автомати одягнуть вас у комбінезони і не випустять, не перевіривши.
Алик з Алькою побігли до своїх шаф. Сам Йон ще з хвилину зачекав. До нього з стелі спустилася срібна “бджола”.
Алька завагалася.
— А чому ти не поспішаєш, Йоне? Що ти там робиш? — спитала вона.
Хлопець усміхнувся.
— Я ж повинен дати докладні вказівки, — відповів він і щось тихенько сказав “бджолі”. Сріблястий мікрофончик піднявся догори, а Йон побіг до своєї шафи.
— Все гаразд! — гукнув він звідти.
Алик уже замкнувся в своєму гардеробі, а коли Йон закінчував коротку розмову з мікрофоном, Алька теж переступила поріг шафи.
Там було майже темно. Делікатні дотики автоматичних рук допомогли набрати потрібної постави: ноги ледь розсунуті, руки підняті догори, голова рівно. За мить зі стелі сплила тиха тінь: то був тонкий і легенький вакуумний комбінезон, що закінчувався кулястим прозорим шоломом.
— Ну, як там? — озвався біля самого Альчиного вуха Йонів голос. — Чуєте мене?
— Так, — озвався голос Алика.
— Так, — шепнула Алька.
— Звісно, чуємо, — мовив Робик.
— Чудово, — сказав Йон. — Зараз почнеться випробування…
В Альчиній шафі замигтіло застережне біле світло. До тіла дівчини щільно приліг комбінезон, ноги їй автомат озув у великі черевики на пласкій заокругленій підошві.
— Чому тут за мене все робить автомат? — спитав сердито Алик. — Наче я немовля.
Хтось засміявся з легеньким почуттям вищості, Алька спершу не збагнула, хто саме.
— Друже мій, — сказав Робик, — приміряти комбінезони — надто делікатна робота як на людські руки.
— Авжеж, — підтвердив Йон. — Хіба ви вперше виходите на поверхню?
Дівчина завагалася:
— В таких умовах… уперше.
— Як це — “в таких умовах”? — здивувався хлопець.
— Та… — неохоче почала Алька.
Алик засміявся і перебив її:
— Моя марнославна сестра соромиться признатися, що досі ми ще ніколи не були на справжній поверхні.
— Розумію, — буркнув Йон.
— Коли ж, нарешті, почнеться те випробування? — сердито спитала Алька.
У шафах-гардеробах загорілися зелені написи: “Випробування закінчено”, і Алька почула загальний регіт. Вона й так була люта, а тут ще Алик, який зразу все переймав, почав теж гиготіти в стилі “тяжко хворої на грип зозулі”.
Як у такому випадку зберегти свою гідність? Хіба що мовчати. Тому Алька й мовчала.
На щастя, хлопці скоро перестали сміятися. Двері шаф відчинилися, і всі четверо знову опинились у перехідній залі.
— Ходіть за мною, — сказав Йон.
За його прикладом Рої та Робик знову стали на голубий квадрат швидкісного ліфта.
— Вже? — шепнула Алька.
Йон кивнув головою.
— Ми готові, — мовив він. — На поверхню. Ми готові.
І врешті…
— Ох, — зітхнула Алька.
— Ну-ну, — тільки й вимовив Алик.
У їхніх голосах чувся подив, захоплення і, звісно, легкий острах. Але то й не диво.
Наші герої опинилися на величезній гладенькій площині, яка лисніла тьмяним світлом, такій незвичайно гладенькій, що вона відбивала їхні постаті, наче дзеркало, хоч була й тьмяна.
А над їхніми головами…
А над їхніми головами відкривався оксамитно-чорний, сповнений білих іскор і вкритий млою, неосяжний, безмежний простір Великого Космосу.
Ліфт з ідеальною точністю подався назад. По ньому залишився тільки слід — темний квадрат на тьмяній зеленкуватій площині. Діти взялися за руки й мовчали. Бо навіть для Йона, котрий, як сатурнянин, звик до таких краєвидів, а до того ж іще перед приїздом Роїв кілька разів бував на поверхні корабля-планети, кожен такий вихід був справжнім святом.
— Оце він такий, “Перший Розвідник”? — тихо спитав Алик.
— Так, — відповів Йон.