Політ завдовжки в життя

І вона знову заграла. Грала вона невідому нам всім, окрім Ритки, але заїжджену на всіх модних і провінційних західних радіостанціях Yesterday. І знову була тиша, коли вона завершила грати. Цього разу мовчала навіть Рита. Це була якась магія. Ніч, річка, вогнище, гітара і «Бітлз»… Потім вона грала ще й ще, і ніхто не наважувався перебити її чи зупинити. Майже вранці, коли частина народу просто тупо позасинала біля тліючого багаття, Інга сказала:

— Ну, все, друзі, давайте, може, спати? А то скоро ранок, та й якось прохолодно вже. — Вона відставила гітару, встала, втягнула голову в плечі від холоду і так невимушено сказала «На добраніч», що відразу захотілося, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася, а тривала вічно. Я лежав у своєму наметі і не міг заснути, з розмов в сусідніх наметах, я зрозумів, що всі сьогодні обговорюють лише Інгу. Та й правильно. Про що ще можна було говорити і думати в таку чарівну ніч. Напевно, в ту саму ніч біля річки, біля багаття, в наметі, під зірками я і почав змінюватися. Я тоді почав усвідомлювати, що світ набагато ширший, що він виходить за рамки нашого двору, нашої школи, нашого району, нашого льодового палацу спорту. Світ взагалі не такий, яким ми його сприймали до цього. Виявляється, що суть зовсім не в новому мопеді, не в крутій дівчині, з якою ти танцюєш на дискотеці, не в медалях і не в кубках. Виявилося, що те, що було в нас під носом, ми не помічали. Після тієї ночі знайомства з «Бітлз», їх пісні тепер завжди супроводжують мене, де б я не був. Обов'язково в моєму плеєрі є папка з «Бітлз», і в машині є диск, тому що є моменти, без яких людина просто не може існувати.