Політ завдовжки в життя
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Політ завдовжки в життя». Краткое содержание книги:
— Не знаю, багато років минуло, напевно, це була просто перша дитяча любов, як у вас зараз буває, але тепер все по-іншому, якось більш прагматично. Адже люди з віком абсолютно по-іншому дивляться на речі. Хоча, брехати не буду, почуття в будь-якому віці присутні. І, буває, зустрінеш людину, щось всередині аж стискається. Напевно, це і є любов. Зате тепер, завдяки тому хлопчику, мені чомусь більше подобаються хокеїсти і музиканти. Та ще й після закінчення школи у мене була одна душевна історія, але вам я її не розповім, поки що, по крайній мірі.
— Чому не розповісте, Маріє Петрівно? — зашуміли всі.
— Та тому, що ця історія стосується не тільки мене і того хлопця, вона безпосередньо стосується ще моєї кращої подруги. Точніше, колишньої найкращої подруги. Ось така от історія. І не питайте, все одно не розповім. — твердо завершила Мері.
— Давай, тепер ти, Антоха. — звернулася до мене Ритка.
— А ти, що, Ритко, тепер у Марії Петрівни особистий прес-секретар? — пожартував я. — Гаразд, я теж відповім, Тільки, можна я не буду розповідати про те, чому мені не подобається фізкультурник і директор.
— Слухай, оригінал, давай не з'їжджай з теми, — Марія Петрівна була невблаганна. Вона дивилася мені прямо у вічі. — Ми ж усі знаємо, що пів школи і пів спортшколи дівчат таємно страждають за тобою. Тож, розповідай, чого тебе ніколи ні з ким не видно?
— Ну, як Вам сказати, Маріє Петрівно. Ви, напевно, просто перебільшуєте. Ніхто за мною не страждає, ніхто до мене не пристає, це все Вам лише здається. Але я Вам розповім, чому мене вони в принципі не цікавлять. Справа в тому, що всі дівчата побудовані однаково. В них є ноги, потім виростають груди, а мізків так і не додається. Ви не ображайтеся, я не про вас зараз.
— Чому ж ні? — сказала Марія Петрівна, поставивши підборіддя на кулаки. В очах її загорілися якісь незвичайні іскри. — Дуже навіть про нас, у нас є і ноги, і груди, і навіть відсутність мізків.
— Ну, я не те хотів сказати. Я мав на увазі, що всіх дівчат, з якими я спілкуюся, чомусь, цікавить лише одне. Вони хочуть гуляти, вони хочуть уваги, вони хочуть ходити з кимось в кафе, деякі навіть хочуть вже подарунків. Їм хочеться дискотек і щоб їх проводжали. Вони всі, чомусь хочуть публічності відносин, ніби, якщо відносини є, то це обов'язково потрібно показати подружкам. А мене це бісить. Мені цікаві ті, хто любить спорт, рух, рок-н-рол. Я не люблю заучок і зануд, мені з ними нудно і нема про що з ними говорити. Ні, ну, я можу зустрічатися, звичайно, є цікаві дівчата… Але, я б хотів зустрічатися з такою ж, як я. Це чесно. Ви ж всі тут любите правду? Так ось це правда.
— А як же Рита? — запитала Марія Петрівна.
— А при чому тут Рита? — я подивився на Ритку і продовжив. — З Риткою ми просто з першого класу дружимо, ну, сидимо за однією партою, живемо неподалік один від одного. Так таких «риток» може бути мільйон.
— Ти взагалі, ідіот? — тихо запитала Ритка. Вона повільно встала з-за столу і зібралася йти. В останній момент вона обернулася і сказала. — Ти, реально, Антон, дебіл. Ти не розумієш, де дружба, а де вже не дружба, таких як я мільйон… Сам ти мільйон… Це таких телепнів, як ти, мільйон. Ось чому ти завжди можеш все зіпсувати? Сиділи собі, веселилися, приколювалися, так ні, потрібно знову мудрувати і псувати всім вечір.
— Друзі, та не сваріться. Антон, напевно, не те хотів сказати. Правда, Антоне? — заступилася за мене Інга, але її, схоже, ніхто не сприймав серйозно.
— Слухай, Інго, не лізь не в свою справу. — різко відповіла їй Рита.
— А чому це не мою? Чи ти думаєш, що, якщо ти сохнеш по ньому, то всі повинні зараз тут почати ридати через твоє нерозділене кохання?
— Так… — Рита стиснула кулаки і зробила глибокий подих. — Гаразд, не хочу сьогодні ні з ким сваритися, піду я покурю, хто зі мною?
— А батьки твої що скажуть? — запитав хтось із темряви.
— Стривай, Рито. — гукнула їй у слід Марія Петрівна. — Ну ось, скажи, Антоне, ти ж, начебто, нормальний хлопець. Ну, чому ти вічно намагаєшся здаватися гірше, ніж ти є насправді? Невже для тебе люди взагалі нічого не варті? Так, Рита — заучка і Інга теж, я теж була заучкою, закінчила школу з медаллю, а університет з червоним дипломом. Тож, що нам тепер, повіситися? Чи і далі жити з клеймом «ботанів», чи як ви там зараз таких називаєте? Мені просто іноді хочеться плакати, коли я бачу тебе таким. Для чого? Поясни. — Мері дивилася мені прямо в очі, впершись двома руками в стіл.
Мені хотілося щось сказати, пояснити, що я вже давно не такий, як вони думають, що це просто мій протест і виклик суспільству. Що, насправді є дівчина, від якої в мене зриває дах, через яку я не сплю ночами, але я не міг цього нікому розповісти, тому що ми з нею були абсолютно різними, у неї були тоді зовсім інші пріоритети, таких, як я, вона просто ігнорувала і зневажала. Я давно вже прийняв рішення, що я змінюся, хоча б тільки для того, щоб наблизитися до неї. Я вірив, що це можливо, але мені треба було пройти намічений шлях і в той самий час, залишатися собою хоча б зовні. Світ, який я тоді створив, світ хокею, світ нашого двору і світ нашого класу, де я був тим, ким був, ніколи б не прийняв мене таким, яким я вирішив стати. Але виходу в мене не було. Якщо я вирішив домогтися симпатії і уваги цієї дівчини, то я просто повинен був змінитися. Але цей шлях був довгим і не зовсім таким, як я спланував. Мало того, результат цих змін перевершив сам себе, одночасно, не досягнувши головної мети.