Політ завдовжки в життя
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Політ завдовжки в життя». Краткое содержание книги:
Щоб розрядити обстановку я попросив Риту зіграти щось на піаніно. Вона з радістю погодилася і зіграла спочатку «Болеро» Равеля, а потім вона грала «Синій іній…» і щось з репертуару «Абба» Загалом, вечір вдався. Але в ту ніч я не міг заснути. Так ніхто і не зрозумів тоді, що я просто обдурив їх, пошкодувавши Інгу. А я практично регулярно почав видератись на дерево, щоб подивитися і послухати, як грає Інга. Я сам і не помітив, як це заняття стало для мене практично нав'язливою ідеєю. Я ходив сюди як на роботу, але боявся, щоб мене ніхто не помітив. В загальному, цей час збігався з часом закінчення тренувань. Відразу після катка — на дерево і слухати Баха, Ліста, Вівальді, Моцарта… Я сам собі дивувався, але відповіді на питання «Чому я це роблю?» у мене не було. Я не знав тоді, що мене більше притягувало — ця світловолоса дівчинка або її музика.
Одного разу на вихідних ми зібралися в похід на річку. Ми часто виїжджали з класом на пікніки. Брали намети, гітару, казанки, бадмінтон, коротше, все, що було потрібно для активного та різноманітного відпочинку. Поїхала тоді з нами і Інга. Хтось грав в карти, хтось в шахи, хтось усамітнився в лісі на старому поваленому дереві, інші ж сиділи біля вогнища і співали під гітару пісні. Традиційно ми співали бардівські пісні Висоцького, Галича чи Мітяєва. Співати і підспівувати намагалися всі. Я непомітно стежив за Інгою, але вона просто слухала і не підспівувала. Вона не могла не знати цих пісень, так як сама займалася музикою, але чому вона не співала, мені було не зрозуміло. І ось, після чергової пісні вона сказала:
— Навіщо так сильно товкти по струнах? І взагалі, навіщо так кричати? Адже, в оригіналі ці пісні звучать по іншому, їх співають, а ви не чуєте один одного, а тільки кричите.
— А ти, типу, знаєш як треба? Можливо, ти ще зможеш сама нам показати, як це робиться? — не роздумуючи, відповіла Ритка. Усі мовчали. — Ні, ти скажи, раз критикуєш, то, напевно, знаєш, як треба співати і грати.
— Ну, я не дуже вмію грати на гітарі, це не мій інструмент, але я можу спробувати. Що вам заграти? — спокійно сказала Інга.
— Так, хоча б, Макара заграй. — підтримав Інгу Денис.
— Макара, в сенсі, Макаревича, чи що? — перепитала Інга.
— Ну, так, його. Наприклад, «За тих, хто в морі».
— Добре, я спробую, — Інга взяла гітару, посмикала струни, підлаштувала інструмент і заграла. Легко і невимушено, неначе грала сама «Машина часу». А потім вона заспівала:
Вона співала, а всі слухали, відкривши роти. Всі були у шоці. Коли вона закінчила грати, навколо висіла тиша, лише було чути тріск багаття. Я знав її таємницю, знав про її заняття музикою, але навіть я був здивований і вражений. Кожен в ту хвилину думав про щось своє, думав і мовчав. Я зловив погляд Ритки, вона дивилася на мене. У темряві я не міг розібрати виразу її обличчя, її очей, але вона точно хотіла тоді щось сказати. Тоді мені здалося, що вона все зрозуміла і мені доведеться щось вигадувати і виправдовуватися. Але в ту мить мені було все одно. Треба було якось виходити з положення, якось розрядити обстановку, і я промовив:
— Прикольно, особисто мені сподобалося. А що ти ще вмієш? Кажуть, у вас в Прибалтиці більше фірмової музики слухають, ніж у нас. Чим ти нас зможеш здивувати? — спробував я сказати якомога більш невимушено. Тоді я ще не зовсім усвідомлював, що після моїх вечорів, проведених на дереві під звуки Моцарта, настав сьогодні новий етап в моєму житті.
— Ну, мені дуже подобається «Бітлз». Ви чули таку групу? — Інга обвела всіх поглядом.
— Звичайно, чули. — промовила Ритка, підкидаючи в багаття сухі гілки. — Мені тато з Болгарії привіз подвійну платівку «Вечір важкого дня». Гарна музика, тільки там все англійською, а з нашої англійкою взагалі важко щось зрозуміти, крім London is the capital…
Як і було заведено, всі засміялися, оцінивши Ритин жарт. Але хтось все ж вигукнув з темряви:
— Тож, візьми і злабай що небудь з цих «Бітлз», або як їх там, а ми послухаємо. А потім ти нам перекладеш.
— Та там особливо і нема чого перекладати. У них всі пісні про кохання, про те, що йти по життю потрібно, коли рука в руці, що навіть увечері після важкого дня не треба забувати, що є хтось, хто чекає на тебе і думає про тебе, про те, що любов не купиш за гроші, про те, що хтось думає про когось вісім днів на тиждень, про те, що і Норвезький ліс теж може зберігати в собі таємниці, про те, що десь хтось чекає когось, про те, що ще вчора всі проблеми були іншими… Тексти у них прості, але дуже душевні…