Дракон із шоколадним серцем
- Автор: Бёрджис Стефани
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-681-0
- Переводчик: Дарина Березіна
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дракон із шоколадним серцем». Краткое содержание книги:
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.
— …Мій кузен у своєму останньому листі писав, що бачив двох цих чудовиськ, які ширяли всього лише за десять миль від його ферми! Він розповів, що вони декілька годин швендяли туди-сюди!
— Жахливі створіння! Бойовим магам слід було б улаштувати рейд у гори й вирішити цю проблему, перш ніж вони встигнуть нам нашкодити. Я цього певна!
— Так, авжеж. Знищити їх усіх, як паразитів! Вони і є паразити!
«Не думай про це, — товкмачила я собі знову й знову. — Просто не думай».
Я зціпила тупі людські зубиська й спробувала викинути все з голови — от геть усе, аж допоки остаточно звільнила розум. Я не думала ні про що, геть ні про що… навіть коли попереду помітила групу бойових магів у чорних шатах, які гонорово крокували крізь натовп, оповиті всезагальним побожним захватом.
Моя родина зжере цих дурнуватих бойових магів, якщо вони лише спробують ужити якихось заходів.
І до того ж зарадити рідним я тепер жодним чином не зможу.
Але що нині відбувалося в нашій затишній родинній горі без мене?
За п’ять хвилин Ґреті впало в око якесь дуже знайоме обличчя.
— Овва! Отакої! Повірити не можу! — Вона звелася навшпиньки й заходилася махати комусь у натовпі. — Авантюрино, маю зараз тебе залишити, решту купиш сама. Не знаю, як їй це вдалося, але — це одна з найдавніших моїх подруг, і — вір чи ні — вона йде попідруки з кузиною самого лорд-мера! Мені конче треба піти привітатися! Може, навіть чаю разом поп’ємо!
У роті в мене пошерхло від слів «лорд-мер».
— Я не хочу…
— О, ні, не хвилюйся, тобі зі мною йти не доведеться, — мовила Ґрета. — Слово честі, нікому не захочеться знайомитися з моєю покоївкою!
Вона гучно розсміялася.
— Сподіваюся, ти не розраховуєш, що я частуватиму тебе чаєм! Ні, я збираюся навчити тебе, як його заварювати, але тільки коли переконаюся, що ти бодай трішечки готова до цього. Упевнена, потренувавшись трохи, ти зможеш стати достатньо вправною — принаймні щоб заварювати для нас чай, коли не треба буде пригощати якесь цабе…
От була б я й досі драконом, я б зараз так плеснула хвостом об землю! Якби ж то вона знала про все, чого я навчилася і що робила в кухні Марини!
Проте наступної миті я згадала згорілі тістечка й похнюпилася. Сховавши відраховані Ґретою монети, я вирушила далі сама, і важкий плетений кошик відтягав мені руку. Ґрета ж поквапилася до подруги.
Кілька хвилин по тому я вже стояла в черзі за сиром, аж раптом щось торкнулося моєї руки. Я відсахнулася, захисним рухом затуливши таємну кишеньку в сукні, де лежали Ґретині монети…
…І аж тоді впізнала сміх Сілке.
— Оце в тебе вираз обличчя! — вигукнула вона. — Злодії, начувайтеся! Бачу, вона нарешті випустила тебе з тієї буцегарні?
— Що? — смикнулася я, коли черга зрушила з місця вже без мене.
Було неймовірно дивно бачити Сілке тут, на базарі, до якого привела мене Ґрета. Моє минуле раптом увірвалося до мого теперішнього, і вони жодним чином не пасували одне до одного. У мене аж у голові запаморочилося від самого погляду на Сілке, таку близьку, таку справжню, і спомини про останні кілька днів здалися мені сном. Вона стояла, запхавши великі пальці рук у кишені, і пильно роздивлялася мене розумними темними очима. Убрана була в зелений сюртук і штани, які здавалися б доволі стриманими… якби вона була хлопцем.
— Як ти мене знайшла? — спитала я.
Сілке знизала плечима, погойдуючись на підборах.
— Я знала, що рано чи пізно вона тебе випустить. А коли побачила, як ви удвох вийшли сьогодні з будинку, несучи кошик для закупівель, решту передбачити було неважко.
— Але ж… — Я затнулася, прикусивши язика. Посмішка Сілке стала ще ширшою, наче я все ж таки виголосила другу частину свого дурного запитання.
— Ти що, досі не второпала? Я здатна дізнатися про будь-що в цьому місті. Я вже понад добу знаю, де ти є, просто в мене не виходило тебе перехопити.