Дракон із шоколадним серцем
- Автор: Бёрджис Стефани
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-681-0
- Переводчик: Дарина Березіна
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дракон із шоколадним серцем». Краткое содержание книги:
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.
Коли вхідні двері нарешті з виляском зачинилися за ними, Сілке уривчасто зітхнула.
— Ф-фух!
Вона важко опустилася за «королівський» столик навпроти мене, потім подалася вперед, коли щось упало їй в око. Підхопила найближчу філіжанку, принюхалася й ковтнула. Очі її розширилися.
— Овва, — вигукнула вона. — Може, уже й не гарячий, але шоколад і справді нівроку!
Сміх і лють водночас вирували в мене всередині, і я сама вже не годна була розрізнити, що з них що. Мені кортіло спалити ціле місто полум’ям, що вихоплювалося з мого вже-не-полум’яного горла. Мені кортіло роздерти світ пазурами, яких у мене не було.
Сілке ковтнула ще, уже більше, аж раптом двері на кухню в мене за спиною широко розчахнулися.
— На Бога, що тут сталося?.. — із розпачем видихнув Горст.
Серце в мене впало. Насилу, заледве рухаючись, я розвернулася до нього.
За спиною в Горста стояла Марина. Руки в неї були схрещені на грудях, а обличчя здавалося геть позбавленим будь-якого виразу. Вона звільна роздивлялася спорожнілу залу, і нарешті її очі зупинилися на мені, що сиділа за «королівським» столиком, на якому стояли три найкращі філіжанки й шоколатьєре.
Мені враз перехопило дух. Таке розчарування я вже бачила раніше — в очах моєї матусі. Але досі ніколи, жодного разу мені не траплялося його бачити в погляді Марини.
Сілке розсміялася, але її сміх різонув мені вуха.
— Гожі новини, — мовила вона з кривою посмішкою і здійняла сертифікат. — Ви пройшли санітарну перевірку лорд-мера.
— Перевірку… що? — Горст похитав головою, обличчя його аж пополотніло від жаху. — Нас же щонайбільше двадцять хвилин не було! — вигукнув він. — Що аж такою мірою страшного могло статися за такий короткий проміжок часу?
Сілке форкнула, звела філіжанку до губ і відкинулася на спинку стільця.
— Вам як, усе від початку до кінця розповідати? Чи можна тільки найголовніше? Авантюрино, як гадаєш, що краще?
— Так, Авантюрино, — уперше порушила тишу Марина. Голос її був невиразний і зимний. — Розкажи нам, будь ласка, що тут сталося?
Від цих слів кожен дюйм шкіри в мене на спині взявся сиротами.
Я впізнала цей тон. Хіба ж могла я його не впізнати? Я чула його від матері сотню разів, коли вона вчергове мала намір з’ясувати, де я схибила… і то вкотре.
Мама попереджала мене, що я не такою мірою сильна, як мені здавалося. Її б просто обурила думка про те, що я можу самотою вийти на такий важливий герць — битву за шоколадний будинок. Вона ніколи не довірила б цього мені.
Аж тут Марина роззирнулася.
— Стривайте-но. Звідки це горілим тхне?
Не чекаючи на відповідь, вона гайнула крізь двостулкові двері назад до кухні.
Кухня…
Боже, ні. Шоколадні тістечка! Я ж залишила їх у духовці, коли, не тямлячись, помчала сваритися з помічницею лорд-мера!
Як я могла про них забути!
Острах аж притис мене до стільця. Горст також помчав за Мариною, і двері за ним захряснулися.
Уже за мить загримів гучний голос моєї винаймачки.
— …Та ти глянь лишень на цей жах! Вони ж згоріли!
— Йо-о-ой, — зойкнула Сілке та схопилася зі стільця. — А піду-но я краще гляну…
А я не годна була дивитися на той безлад, що його спричинила. Я взагалі ні на що була не годна — хіба отак сидіти, наче мене правець побив. Тим часом Сілке помчала за Горстом і Мариною, і за мить із-за двостулкових дверей пролунали їхні голоси.
Що саме Марина сказала про мене Горстові, щойно мене побачила?
«Жодне цабе не образиться, коли я викину її, якщо з неї не буде користі».
Я не спромоглася захистити «Шоколадне серце»… а тепер ще й як шоколатьє схибила. Хіба ж може з підмайстрині бути ще менше користі?
Звук, що зірвався з моїх губ, коли я збагнула це, не був ані стогоном, ані людською мовою. Це був крик болю, який вихопився із самого мого нутра, і саме він допоміг мені остаточно вирішити — ще до того, як двері в кухню знову розчахнулися.
— Авантюрино!!! — гримнула Марина.
Я вважала була, що не можу поворухнутися, але помилилася. І гайнула з «Шоколадного серця», наче за мною мчали найжахливіші на землі хижаки, а я перетворилася на найполохливішу в цілому світі здобич.
Дракони ніколи не тікають. Я це знала. Дракони завжди лишаються й стають на герць, і не має значення, що двобій може бути нерівним. Але моя родина таки не помилялася щодо мене.
Я не була ані сильна, ані люта, ані терпелива достатньою мірою, щоб мені добре велося в зовнішньому світі.
Починаючи від повчань, до яких не дослухалася в печері родичів, і аж до тієї миті, коли потрапила до пастки цього паскудного харчемага, я зазнавала невдачі в усіх важливих справах, до яких бралася. Тепер і у своїй пристрасті я схибила — схибила в тому, у чому мала бути найкращою. У єдиному, що мені залишилося. І, щойно я зупинюся, мені доведеться зітнутися з наслідками.