Дракон із шоколадним серцем
- Автор: Бёрджис Стефани
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-681-0
- Переводчик: Дарина Березіна
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дракон із шоколадним серцем». Краткое содержание книги:
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.
Вона нетерпеливо форкнула.
— Відповідь на це питання проста: ми обоє, я й Горст, якщо ти ще до цього не допетрала. Може, я й готую найкращий шоколад у Драхенбурзі, але от дипломат із мене достеменно кепський. Це обов’язок Горста, а того дня його також не було поряд. Еге ж, ми обоє надто захопилися тим, що лаялися на другому поверсі, саме тоді, коли були страшенно потрібні на першому, у залі…
Ніздрі її затріпотіли.
— Але не можу сказати, що ситуація бодай трохи покращилася, коли найліпша моя підмайстриня раптом схопилася й гайнула світ за очі саме тоді, коли до мене стало доходити, що ми накоїли!
Забувши, як дихати, я прикипіла до неї очима.
Вона роздратовано похитала головою й звела на мене погляд.
— На Бога, дівчинко, не вдавай, що ти геть нічого не тямиш! Може, у тому шарварку ти й спалила тістечка, але я скуштувала той гарячий шоколад, що ти його приготувала!
Я закашлялася, давлячись повітрям.
— І? — прошепотіла я.
Вона знизала плечима.
— Непогано, — мовила стримано. — Особливо як на першу спробу.
У моїх грудях щось вибухнуло. Плечі розпросталися. Губи розповзлися в найдурнішу усмішку в людській історії.
Я приготувала перший у своєму житті гарячий шоколад, і він вийшов непоганим! Так сказала сама Марина! А вона ніколи, ніколи не хвалила, якщо на це не заслуговуєш!
— А Горстові й тістечка стали до вподоби, — зауважила тим часом Марина. — Я збиралася їх викинути, бо дуже підгоріли, але він одне поцупив і зжер. І сказав… — Вона насупилася. — … Що ж він сказав? А, так. Сказав, що воно на смак таке, як на запах, коли тісто ще сире.
Очі мої розширилися.
— Тобто…
Щось у цій фразі здалося мені дуже знайомим… Йой! Хіба ж не про це я думала, коли готувала? «Будь ласка, нехай, коли тістечка будуть готові, на смак вони виявляться незгірш, ніж їхній теперішній запах…»
— Повна дурня, авжеж, — додала Марина. — Але це ж Горст! Він завжди мріяв бути поетом, хоча так і не скажеш… Утім ота твоя подружка, дівуля, яка написала листівку, — вона випила аж дві чашки твого гарячого шоколаду того дня й відтоді ним просто марить. Її аж заціпило на думці нас урятувати.
— Справді? — Це було так не схоже на цинічну, хитромудру Сілке.
— Угу. — Марина кивнула з незбагненним виразом обличчя. — І вона так старанно тебе шукала…
Я насупилася, намагаючись це збагнути.
— Це для того, щоб я ще приготувала їй гарячого шоколаду?
— Гм, — мовила Марина. — Про це маєш сама в неї спитати, якщо не годна второпати відповідь.
Вона звелася.
— А зараз… Не знаю, як тобі, а мені вже час повертатися до роботи. У мене немає змоги просто сидіти тут і правити теревені, наче якась шляхтянка…
— Авжеж, — мовила я глухо й підхопила кошик, що стояв на колінах.
Оце й усе? Вона зараз піде?
— Отже? — поцікавилася Марина. — Що ти вирішила? — Вона подарувала мене важким поглядом. — Що, так і ховатимешся до скону, просто для того, аби знову не схибити? Чи, може, ти готова викинути цю сквашену порцію свого життя, наново замісити себе й працювати щосили, щоб усе вийшло якнайкраще? — Вона схрестила дужі руки на грудях. — Інакше кажучи, підмайстрине… ти йдеш зі мною чи ні?
Я витріщалася на неї, роззявивши рота. На мить перед очима все попливло. А потім…
Несамовите й радісне драконяче ревіння вихопилося з моїх грудей. Я скинула руки, жбурнула Ґретин кошик якнайдалі, усією душею віддаючись власній пристрасті до шоколаду.
Овочі, фрукти, торбинки з крупами розлетілися навсібіч голубам на радість, а я схопилася на ноги, закинула голову й щасливо загорлала — так, що мене почула вся площа. Може, ніхто цього й не бачив, але, скинувши в повітря руки, я знала, що мій хвіст зараз несамовито хвецяє, а крила розпростерлися на всю широчінь.
Глибокий сміх Марини огорнув мене. Я підстрибнула й заходилася вигецувати біля фонтана. Голуби порснули навсібіч, а люди витріщалися на мене, тицяли пальцями й шепотілися, наче ніколи не бачили щасливого дракона.
— Це означає «так», наскільки я розумію?
Марина, досі всміхаючись, похитала головою й рушила вперед, не зважаючи на шокованих витріщак.
— Давай-но викидай свій надлишок енергії зараз, дівчинко, допоки ми не повернулися. Ніяких диких танців у моїй кухні я не терпітиму, попереджаю одразу. Останнє, що мені треба, це розгепаний посуд.
— Не хвилюйтеся. — Я поквапилася за нею із сяйливою усмішкою — і таку саму усмішку побачила на обличчі Сілке, яка вигулькнула з натовпу й приєдналася до нас. — Я такого собі ніколи не дозволю.