Що таке антична філософія?

Поведінка Пірона відповідає життєвому виборові, який досконало підсумовується одним словом; байдужість. Пірон живе у повній байдужості стосовно всіх речей. Таким чином, він завжди залишається в одному й тому самому стані[323], тобто не переживає ніяких емоцій, жодної зміни своїх поглядів під впливом зовнішніх речей; він не надає аніякого значення факту присутності в тому чи іншому місці, зустрічі з тією чи іншою людиною; він не робить жодного розрізнення між тим, хто зазвичай вважається небезпечним і тим, хто вважається цілком безпечним, між справами, що бачаться важливими і неважливими, між тим, що називають стражданням і задоволенням, життям та смертю. Адже людські міркування щодо цінності тієї чи іншої речі засновані лише на умовностях, тоді як насправді неможливо знати, чи є певна річ сама по собі доброю або поганою. А нещастя людей насправді мають джерелом їхнє бажання отримати те, що вони вважають добром, чи уникнути того, що вважають злом. Якщо відмовитися робити подібні розрізнення між речами, якщо утриматися від ціннісних суджень щодо них і від того, щоб надавати перевагу тій чи іншій речі, якщо сказати собі: «це не більше, ніж те», то отримаєш мир, внутрішній спокій, і не буде потреби говорити про такі речі. Мало важить те, що ти робиш, важливо робити це із внутрішнім станом байдужості. Мета філософії Пірона полягає, таким чином, у досягненні досконалого стану рівності самому собі, повної байдужості, абсолютної незалежності, внутрішньої свободи, безпристрасності — стану, який він вважав божественним[324]. Інакше кажучи, він до всього ставиться байдуже, за винятком байдужості до байдужих речей, що, зрештою, є чеснотою[325], а отже абсолютною цінністю. Досягнути такої байдужості нелегке завдання: як говорить Пірон, йдеться про те, щоб «повністю зняти з себе людину»[326], тобто повністю позбутися людської точки зору. Ця формула, можливо, є дуже показовою. Чи не означає вона, що «знімаючи з себе людину», філософ повністю трансформує своє сприйняття всесвіту, долаючи точку зору, обмежену «людським, надто людським», щоб піднятися до бачення з вищої точки зору, до своєрідного надлюдського бачення, звідки відкривається нагота існування поза межами окремих опозицій та усіх хибних цінностей, які людина додає до цього існування, а це, можливо, дає змогу досягнути стану простоти, що передує будь-яким розрізненням?

Якщо такого повного знімання з себе не вдається досягнути на практиці, потрібно вправлятися в ньому за допомогою внутрішнього дискурсу, тобто шляхом нагадування собі принципу «це не більше, ніж те» та аргументів, які його обґрунтовують. Пірон та його учні практикували, таким чином, методи медитації[327]. Про самого Пірона розповідали, що він шукав самотності і голосно розмовляв із самим собою; коли його запитували, чому він так себе поводить, відповідав: «Я вправляюсь у тому, щоб стати корисним»[328]. А його учня Філона з Афін описували таким чином: «Жив далеко від людей у самотності, був своїм власним учителем, говорив сам із собою, не переймаючись славою та дискусіями»[329]. Як і філософія Сократа та кініків, філософія Пірона є, таким чином, життєвою філософією, вправлянням у трансформації способу життя.