Острів злочинців
- Автор: Ненацкий Збигнев
- Серия: Пригоди самоходика #1
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Острів злочинців». Краткое содержание книги:
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
Деякі риси обличчя можна легко уявити, варто тільки глянути на череп. Видовженому черепові відповідає, безперечно, видовжена голова. Сократів череп не міг належати людині з низьким чолом, – будова черепа свідчить про тс, що Сократ мав високе чоло. Коли за життя у людини були висунуті наперед зуби, то такий прикус видно й на черепі.
Але ж чи можна на підставі самою тільки черепа віднайти риси обличчя? Цар Павло І мав надзвичайно кирпатого носа, а для більшості Габсбургів характерні великі грубі носи. Та хіба через це їхні черепи відрізнятимуться один від одного? А вуста? Бурбони славилися м'ясистими нижніми губами, це становило беззаперечну характерну рису всього їхнього роду. Чи з цього виходить, що, побачивши череп Бурбонів або Габсбургів, кожен з нас одразу скаже, що ці люди мали м'ясисту нижню губу чи грубий чималий ніс?
Ця проблема настільки складна, що більшість анатомів XIX і XX століть зовсім не займалися питанням взаємозалежності між будовою черепа і обличчям людини. Деякі анатоми взагалі заперечували можливість існування такої взаємозалежності. І спершу треба було провести величезну наукову роботу, аби подолати цей погляд. Тільки після численних експериментів можна було твердити, що певна будова черепа відповідає певному обличчю. Наприклад, у людини з кирпатим носом – своєрідна носова кістка, не така, як у людини з орлиним носом.
Однак таке твердження не задовольняло вчених. Треба було знайти взаємозалежність між будовою черепа і розміщенням тканини й м'язів обличчя, треба було віднайти постійні числові відношення між кістками черепа і будовою та виглядом носа, щік, уст та ін.
Доки ці проблеми не були розв'язані, всі спроби відтворити зовнішність людини за її черепом залежали від випадку.
А сьогодні вже можна сказати, що існує науковий метод. Варто ознайомитися з книжкою Герасимова, старанно вивчити його досвід. Та, здається, цікавіша інша дорога: спочатку дізнатися про наслідки цієї наукової роботи, а тоді простежити, в який спосіб дійшов до цього вчений.
Надзвичайно цікаво, що таких висновків домоглись у двох зовсім різних галузях науки – в археології та криміналістиці. Науковці цих галузей ставили перед собою зовсім різні цілі, а результат був однаковий.
Загляньмо до архівів слідчих органів та до архівів наукових інститутів.
… 1940 рік. Кафедра судової медицини в Москві провадила цікавий експеримент. У прозекторській інституту робили розтин небіжчиків. Ці люди загинули недавно за нез'ясованих обставин і лежали самотні, невпізнані. Тому кожного з небіжчиків ще до розтину сфотографували, бо докладний розтин тіла найчастіше деформує труп. Черепи небіжчиків надіслали в Ленінград, до лабораторії Герасимова, й запропонували йому відтворити обличчя цих людей. А фотокартки небіжчиків і опис їхньої зовнішності лишили в замкненому сейфі в Москві.
Герасимов відтворив обличчя померлих. На трьох наукових конференціях скульптор-антрополог продемонстрував реконструйовані голови, і вчені одностайно підтвердили: Герасимов відтворив обличчя людей за їхніми черепами. Він не знав, кому належали ці черепи, але відтворив голову китайця за черепом китайця, обличчя жінки за жіночим черепом і т. д. Тож не дивно, що вчені – антропологи, етнографи та археологи – зацікавилися роботою Герасимова.
Кілька подальших його праць незаперечно довели, що можна відтворити обличчя людини за її черепом. Але чи виявиться придатним метод, який застосовується при відтворенні сучасних людей, для відтворення облич людей, що жили століття тому? Чи залежність між будовою черепа й м якими тканинами – завжди незмінна? А може, кожна раса чи кожна епоха мають свої неповторні закономірності?
Тож треба було довести універсальність теорії про відтворення обличчя. З Московського музею антропології Герасимову надіслали череп без жодних даних, жодної хоча б лаконічної інформації. В міру того, як працював учений, користуючись своїми попередніми формулами й підрахунками, виникло обличчя з товстими, вивернутими губами й низько насупленими бровами. Чи не абіссінець? Нарешті роботу завершено, і вчений легко впізнав у своєму витворі… голову папуаса. Він відтворив індивідуальні, расові й етнографічні риси папуаса. Отже., знайдено закони і пропорції, які можна вважати універсальними. І можна застосовувати цей метод у роботі над черепами людей сучасних та історичних.