Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Один із провідних західних дослідників висвітлюваної проблеми, нині покійний професор Є. Карч характеризував нездатність створити зерновий запас у врожайні роки як «недбалість, що межує з безглуздям», і додавав: коли через некомпетентність верхів і фіскальну політику в 1927–1929 р. спалахнула заготівельна криза, спроможність уряду адекватно відреагувати на неї фактично була паралізована «одночасною й майже неймовірною кризою в інформації». Насправді ж, на думку Карча, «побоювання, які тоді існували щодо здатності радянського селянина постачати ринок своєю продукцією… були абсолютно безпідставними», адже, за підрахунками, в 1927–1929 рр. досить було лише дотувати 131,5 млн крб для підвищення цін на хліб, і ринок швидко б стабілізувався.
Більше того: як було потім з'ясовано — й мовчазно підтверджено радянськими економістами, — Сталін при обговоренні хлібної проблеми оперував невірогідними цифрами (радянській статистиці взагалі притаманні великі розбіжності у відомостях про врожай навіть одного якогось конкретного року). Некомпетентні й погано інформовані помічники генсека подали йому значно занижені дані щодо справжньої кількості зерна, виставленого на продаж у 1926–1927 рр. (Сталін говорив про 10,3 млн т, а в дійсності було 16,2 млн). По суті, протягом усього висвітлюваного нами періоду — під час реальних та уявних криз — радянський уряд покладався на цифри, такі ж ненадійні, як і ті, що їх він сам передбачав або «планував». Це й не дивно, адже, як писав А. Большаков у праці «Деревня 1917–1921 гг.» (М., 1927), місцеві урядовці, приголомшені неймовірною кількістю зпущених «згори» різноманітних «форм» та «анкет», щиро визнавали: «Ми не можемо зрозуміти й половини запитань. Ми просто пишемо перше, що приходить нам у голову…» Зі свого боку, як зауважує Левін, Центральне статистичне управління, Державна планова комісія (Держплан), Наркомат інспекції і статистичні відділи кооперативного руху «подавали дуже різні цифри, що стосувалися цих проблем, — іноді у справах винятково важливих, наприклад, щодо заготівель, орних площ або п'ятирічних планів».
Сталін помилково твердив, що обсяг товарного зерна в СРСР становить тепер лише половину обсягу, виробленого напередодні першої світової війни, хоч валове виробництво хліба вже досягло довоєнного рівня. Тут, багатозначно додав генсек (і це було ухилом «вліво» навіть порівняно з тією винятково жорсткою лінією, яку він збирався здійснювати на практиці), завинив головним чином «куркуль»; отже, розв'язка становища має полягати в переході від одноосібного селянського господарства до колективного і в боротьбі «проти капіталістичних елементів селянства, проти куркулів».
Учасники об'єднаного засідання ЦК ВКП(б) і ВЦВК у квітні 1928 р. дійшли думки: криза викликана різними економічними факторами, а «куркуль» просто скористався з розбалансованості господарства. Проте Сталін знову переклав головну провину на «куркулів». Така настанова міцно закріпилася в радянській історіографії. Так, Д. Голінков писав: «Куркулі організували саботаж збору зерна в 1927–1928 роках. Притримуючи великі запаси хліба, вони відмовилися продавати його державі за ціну, встановлену радянським урядом». Щоправда, більшість сучасних радянських авторів (і навіть «догматичний» С. Трапезников) розглядають причини зернової кризи 1928 р. з позицій, що їх поділяють і західні науковці. В числі таких причин Трапезников згадує, наприклад, диспропорції між цінами на промислові товари й сільськогосподарську продукцію, брак промислових товарів, призначених для сільського ринку (а звідси й брак стимулу для селян продавати свої продукти), низькі державні закупівельні ціни, які спонукали виробників приховувати хліб, а не виставляти його на продаж, тощо. А зменшення кількості «куркулів» означало, що число тих, хто мав надлишок хліба, тепер скоротилося.
Хоч як би там було, дефіцит зерна в січні 1928 р. становив якихось 2,16 млн т. Це ні в якому разі не тягло за собою «кризи» або «небезпеки» (на чому наполягав Сталін), бо ж, незважаючи на деяке зменшення обсягів вирощування зернових, інші галузі сільськогосподарського виробництва (зокрема тваринництво) перебували на піднесенні, і в 1928 р. валовий сільськогосподарський продукт у порівнянні з попереднім роком зріс приблизно на 2,4 % (за іншими даними, в той період щорічний приріст валового продукту досягав 5–5,5 %, що виглядає досить вірогідно). Крім того, за Трапезниковим, швидко збільшувалися обсяги продажу селянами продукції технічних культур. Таким чином, ніякої «кризи» не було, а просто селяни нормально реагували на конкретну ринкову ситуацію, спричинену штучним заниженням державних закупівельних цін на зерно.