Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Протягом 1928–1929 рр. генсек врешті-решт перехитрував «правих» і поступово розгромив їх, не надавши їм навіть можливості піти на прилюдний конфлікт (хоча б на рівні «справи» Троцького, не кажучи вже про Зінов'єва). За словами Р. Даніельса, «історія правої опозиції дає змогу простежити виняткове видовище політичної групи, яку спочатку розгромили, а тодівже атакували».
* * *У міру загострення кризи хлібозаготівель наприкінці 1928 р. навіть Держплан уважав: тенденція до зменшення кількості зібраного зерна є тимчасовим явищем. І ще в листопаді цього року Сталін засуджував думку, за якою «надзвичайні заходи» мають перетворитися на сталий курс. Тому з новою нехваткою хліба в державних засіках упоралися, заперечуючи навіть саму згадку про «надзвичайну» ситуацію і відкидаючи щонайменші натяки на ототожнення дій хлібозаготівельних органів із конфіскаціями. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло на озброєння «урало-сибірський метод», запропонований парторганізаціями цих двох регіонів (Риков не погодився із таким рішенням), і приблизно з лютого 1929 р. його почали широко застосовувати, а в червні офіційно легалізували. Автори «методу» виходили з думки, нібито існували великі таємні сховища зерна (переважно в руках «куркулів»), і з огляду на це настійно пропонували збільшити норми хлібоздач.
«Метод» передбачав демонстрування цілковитої «злагоди» в діях влади й низів. Прибуваючи до сіл, партійні уповноважені не просто віддавали накази про реквізиції, — ні, спершу вони збирали селянські сходи й закликали присутніх збільшити кількість хліба, призначеного для здачі (за принципом «самооподаткування» як щодо зерна, так і щодо грошових сплат), і вирішити, проти яких саме місцевих «куркулів» застосовувати «громадський вплив» і «масовий примус». Отже, чинився звичайнісінький тиск, мало відмінний від брутальної сили. Селяни, зрозуміло, майже завжди голосували проти таких «пропозицій», а тому їхніх провідників оголошували «куркулями» або «підкуркульниками», часом заарештовували, робили обшуки в їхніх домівках, накладали штрафи, конфісковували майно, а то й навіть розстрілювали… Збори тривали, аж поки ті, хто залишався, не голосували «за». Будь-який сумнів стосовно кворуму просто ігнорувався. Так державна влада, яка нібито обстоювала інтереси сільської громади, діяла проти уявних «приховувачів» зерна… Всіх «непокірних» виключали з кооперативів, їм відмовляли у праві на помел тощо. Радянська преса наводила випадки, коли щодо них вживали бойкоти, депортації, грошові покарання, а їхніх дітей відмовлялися приймати до школи…
Навесні 1929 р. м'ясо також почали збирати силоміць (Сибір у такий спосіб здав 19 тис. т супроти 700 т у минулому році).
На додачу до реквізицій, супроводжуваних штрафами та ув'язненнями, спостерігалося чимало випадків конфіскацій «куркульських» реманенту й тяглової худоби, ба навіть землі (особливо в Україні). Тобто вже розпочалося справжнє «розкуркулювання», можливість якого партія поки що заперечувала. В теорії «куркуля» можна було тільки «примусити», причому виключно згідно з волею селянських мас. Однак на практиці цей «громадський вплив», по суті, фабрикувався. Якщо ж відкинути ідеологічний чи «косметичний» аспекти хлібозаготівельних кампаній, реальна картина виглядала так. Наприклад, в одному з округів, за повідомленням офіційної преси, ні бідняки, ні середняки не знайшли в політиці партії нічого привабливого. В іншому окрузі населення 40 % сіл голосували проти партійного курсу, ще в іншому — З0 %; газета «Известия» від 12 й 13 січня 1928 р. визнала, що сільські збори часто приймали антипартійні ухвали.
Та хоч не хоч, а кампанію треба було продовжувати. До неї вирішили залучити міських робітників-партійців, які, згідно з одним друкованим звітом, форсували рішення зборів «кавалерійськими методами». «Лівий ухильник» Сосновський, засланий до Сибіру, писав: представники влади «кидалися на селянина» в одностайній люті, небаченій від 1918–1919 рр.; від селянина вимагали тільки «давати» — зерно, податки, позички, забезпечення, і все — надтерміново…
Проглядаючи звіт за звітом, переконуємося: збори просто примушувалися до покори залякуванням. А проте, як побачимо далі, ці методи швидше об'єднували селян (і в тому числі незаможників), ніж роз'єднували. Тиск, скерований нібито проти «куркулів», не давав сподіваних результатів, а тому урядовці, хоч ніколи й не мали прямих інструкцій застосовувати конфіскації проти середняка, знову почали це робити.