Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0664-7, 978-966-06-0667-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар». Краткое содержание книги:
Містерію кохання уособлює життєва драма князя-воїна і професора-історика, канцеляриста Переяславського полку й охочого до танців із дівчатами студента, а ще Комп’ютерної Діви, яка раптом обертається на Козу з фотоапаратом…
Для широкого загалу.
Оце все, що я довго розписав, насправді тривало вельми коротко, поки, відвернувшись, він наливав у свою філіжанку кави. Відтак за спиною пролунало майже мекання:
— Я вражена! Ви моїх квітів не викинули. І вони не засохли!
Різко повернувся, аж трохи розхлюпав каву. Квіти мирно стояли на кухонному столі, звісно, не такі свіжі, як були принесені, але майже не зів’ялі.
— Як це вам удалося?
— Налив води, а потім доливав.
— Дивовижно! — захоплено сказала Комп’ютерна Діва. — Троянди ж довго не стоять!
— Як бачите, ваші стоять, — спробував зробити комплімента Микола.
Коза була втішена. Глянула на нього, як янгол із піднебесся, і порожевіла; зрештою, й буряки бувають кількох сортів: темно-бордові, середні і світлі. Цього разу, очевидно, спрацювала світла порода.
Кортіло запитатися, яке ім’я в її мами, але розмова вже вийшла з попередньої теми й перекинулася на більш сентименталізовану, тож стримався, тим більше, що досить було йому врази однієї, спитувати ж мойр із їхніми вихилясами не мав сили.
— У вас тут дуже мило, — ніжно сказала, без жодного мекання, Комп’ютерна Діва. — Нелад, звісно, є, але чоловічий.
— Чоловічий нелад — це і є справжній лад, — досить твердо сповістив Микола.
— А можна, я прийду ще й наступного тижня? — тим-таки ніжним голоском сказала вона. — Скажу на роботі, що ви ще не одужали.
— Отже, скажете неправду? — насмішкувато спитав професор. І тут у ньому прокинувся черевовісний кажан, старший над тим, що вже не літав його закамарками, а знову причепився лапками, схожими на пальчики візаві мого приятеля. І проказав досить виразно:
— Що ж, приходьте. Мені це теж приємно. Зрештою, вільно я ще не ходжу.
Комп’ютерна Діва опустила очка, а усмішка на її тонких вустах, що залишалися бліді, незважаючи на помаду, ледь-ледь (майже непомітно) здригнулася.
І він, помітивши ту всмішку, невідь-чому подумав, що вона, напевне, тренується перед дзеркалом. Що ж, жінки — природжені акторки, а акторам такий тренаж запрограмований.
Каву допито, Ж. Смикальська встала, а що вже знала дорогу, то впевнено постукотіла туфельками (які так дивно подобали на ратички), ще й специфічно посмикуючи задком, і він нескромно не міг одірвати од того задка очі. «Казна-що!» — сказав подумки і зробив зусилля, щоб таки не дивитися.
Зайшла до кабінету й відразу ж усілася на вже притеплене місце, а він знову мусив тернутись об її коліна, від чого, звісно, в його нутрі заворушилися черв’ячки.
— Подайте книгу, — попросив професорським голосом.
— Але незручно брати просто так, — проказала не без манірності, подаючи книгу.
І тут знову обізвався із закапелків старший кажан; Микола потім клявся, що й не думав таке казати:
— Що ж, заплатіть, коли хочете. Поцілунком. А не захочете, буде за так.
— Пусте, — мекнула Коза. — Не страшно! Поцілую залюбки.
Тоді він написав різким професорським почерком: «Шановній п. Ж. Смикальській, яка дуже мило прорецензувала цю книжку. Микола Лико» — і зробив вензелясту закарлючку.
Тоді вони одночасно встали: вона потяглася до його щоки — він похлинувся її дивним запахом, і в ньому почали діяти не кажани, які вдали, що міцно сплять, і не черв’ячки, які поскручувалися, як вужі та змії, у спіральні клубочки, а ота потужна хвиля, що я назвав досить приблизно «бажанням любові». Відтак вуста її пішли не туди, куди скеровувалися, а зустрілися з тими, що перестріли їх по дорозі; при цьому одна рука лягла їй на спину, а друга, незалежно від професорового бажання чи небажання, потяглася до задка, що мав здатність так специфічно коливатися, й легенько по ньому ковзнулася, ніби по льоду, хоча жодної криги ні в ньому, ані в ній не було.