Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0664-7, 978-966-06-0667-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар». Краткое содержание книги:
Містерію кохання уособлює життєва драма князя-воїна і професора-історика, канцеляриста Переяславського полку й охочого до танців із дівчатами студента, а ще Комп’ютерної Діви, яка раптом обертається на Козу з фотоапаратом…
Для широкого загалу.
І він, Микола Лико, тоді уразився, не тільки я. Але й це мало що давало, щоб наблизитися до нього. Микола, звісно, не відав, у який спосіб вона опинилась у видавництві, де вдруге видавав свою книгу, і чому саме вона взялася її набирати. І чи сліпим випадком було й те, що пошкодив собі ногу. Я ж, автор, тут знову скажу: все відбулося не без участі мойр, бо ті все можуть. Коли ж це заперечити, то цього вузла ніяк не розв’язати.
Наступного, третього разу вона прийшла до нього без букета. Зайве говорити, що у видавництво він не зателефонував і від її послуг не відмовився, — людська природа слабка.
Але про принесені букети сказати варто — квіти й досі не зів’яли й не осипали пелюсток, хіба деякі (очевидно, з букета першого) трохи й присохли, ледь-ледь…
Цього ж разу вона вступила в його двері, освітлена яскравою, тренованою, як ув актриси, усмішкою (Микола навіть визначив: з інтимним наповненням), ніби між ними давно тривав роман. Саме того дня й випав перший сніг, про який уже йшлося, і все яскраво засвітилося. Отож і та усмішка була як перший сніг.
Микола допоміг їй скинути пальтечко (в минулі рази приходила у светрі, а ще у курточці, якої не скидала), а коли наблизився до неї, на нього потужно повіяв солодко-пряний дух, що гостро мого приятеля схвилював. Йому безглуздо захотілося її обійняти разом із пальтечком, а по змозі перевірити, чи має вона перса, власне кажучи, персики (це вже я так піджартовую — автор), але вчасно схаменувся. Сьогодні Комп’ютерна Діва була запакована в обтислі штани, але блузка виявилася декольтована, а на довгій голій шиї висів набір бляшок, як це буває в шаманів, і вони глухо поторохкували при рухах.
Микола відчув, як йому до обличчя прилила кров, і суворо наказав собі не розпускатися. Але вона, тільки-но сівши на канапці (він уже присів на розвернутому біля столу стільці), повернула до нього обличчя й відразу ж облила його потоком звабної енергії, від чого всі черв’ячки в його грудях дружно заворушилися.
— Ви сьогодні в доброму гуморі, — зауважив він.
— Завжди в доброму гуморі, коли тікаю з роботи.
— Я вже ходячий і можу звільнити вас од обов’язку, — цілком невлад мовив він.
Фраза була самозахисна, і він подумки похвалив себе за стриманість.
— Але це не чинить мені жодних труднощів! У вас так приємно.
Отже, була інакша: рішучіша чи що?
Цього разу розповіла йому про четверту їхню зустріч — то сталося в органній залі, коли публіка розсаджувалася по місцях. Він тоді вперше до неї привітався.
— Привітався? — здивувався він.
— Так! І я подумала, що ви нарешті мене примітили.
— А ви були самі? — спитав спантеличено Микола.
— Чого ж сама? З Вельчиком та його жінками.
Микола напружив пам’ять. В органній залі він якось справді був, але привітався таки з Велимиром, а про зустріч із нею і знати не знав. Вони тоді з Прутнюком перекинулися кількома приязними реченнями й розійшлися, бо вже пролунав третій дзвінок. Так він Комп’ютерній Діві й виклав, бо був, як уже зазначено, правдомовний.
— Шкода! — зітхнула Ж. Смикальська. — А я подумала…
— Подумали — що?
— Ну, що ви мене нарешті примітили.
— Як же міг вас примітити, коли ми не були знайомі?
— Були. На весіллі Вельчик нас знайомив. Ви мені навіть ручку поцілували.
І цього Микола не пам’ятав. Глухо не пам’ятав. Хіба те, що сидів од молодят віддалік, коло нього — якась дама із запаленими алергією очима, яка перешіптувалася зі своєю сусідкою, розвернувшись так, що натискала на нього задком, а він не міг відсунутися, бо стільці стояли впритул.
Комп’ютерна Діва розсміялася:
— То були його жінки. Ота гладкіша, що на вас тисла, то Вельчикова перша.
Чудову має пам’ять! Микола також, при постійному фаховому тренажі — адже наука історії потребує ерудиційної пам’яті; я тим похвалитися не міг.