Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
Та час минав, і Жак, щоб не сплохувати перед паном Біанкуром, повинен був хоч приблизно намітити книжки, які він або придбає для свого кабінету для читання, або перепродасть комусь з багатих клієнтів тітки Франсуази. Він квапливо заходився складати список видань, які можна було б придбати. На жаль, у нього не так вже багато грошей для купівлі, а це все дорогі книги. Жак ковзнув поглядом по бюро червоного дерева, що стояло біля вікна. Зручний стіл — нічого й казати!
На ньому праворуч лежить велика книга в синій оправі із золотими застібками. Певне, Біблія. Мудра книжка, як називав її отець Поль. Треба глянути, коли вона видана. Жак підійшов до бюро і ледве зрушив книгу з місця, така важка була оправа, хоча пергаментний папір був легший від звичайного.
Жак розгорнув книжку, дзенькнули застібки. Так і є: Біблія. І їй майже сто років. Жак посміхнувся, пригадавши, яка безпорадна була Жанета, намагаючись прочитати римські цифри. На першій сторінці великими буквами було щось написано від руки. Це його не здивувало: в католицьких родинах здавна заведено вести записи сімейних подій саме в Біблії. Жак ковзнув очима по рівних рядках: «15 травня 1732 року від Марії-Крістіни Карель і Франсуа-Віктора Пуайє народився син Жак-Робер-Еміль Пуайє». Потім ішли роки вступу й закінчення коледжу Робером-Емілем. Трохи далі був інший запис. Ледве Жак глянув на нього, серце його тьохнуло. Він прочитав: «13 липня я поведу під вінець Ежені Лефлер». Дата була перекреслена, відновлена, і, зрештою, замість неї стояло 12 вересня, теж закреслене, і вже остаточно. Ежені Лефлер! Звідки тут це ім'я? Невже це той самий Робер?
Поспішаючи, бо в його розпорядженні було дуже мало часу, Жак зазирнув на останню сторінку книги. Звичайно передбачалося, що всі події людського життя повинні вміститися на цих двох сторінках — першій і останній. Ось чому, прочитавши усю першу, Жак вирішив знайти подальші записи в самому кінці Біблії.
Він не помилився — він побачив те, що шукав. Тією ж рукою, що й раніше, було написано:
«Я, Робер Пуайє, даю обітницю, якщо святий Робер, мій заступник і покровитель, допоможе мені здолати Ф. О., пожертвувати монастирю домініканців половину тих грошей, які я за це одержу. Руку приклав вірний паб церкви Робер Пуайє. 1755 рік, 15 квітня».
— Цю Біблію я не продаю! Ця Біблія родинна! — почув Жак над своїм вухом різкий, неприємний голос.
Він здригнувся, відчуваючи, що його застали на місці злочину. Підвівши голову, він побачив, що до кабінету тихенько зайшов чоловік, одягнений по-домашньому, але по моді, яка прийнята в аристократів. У ній поєднувалися неохайність з вишуканістю: синій фрак без прикрас, жилет з вузькою вишивкою, темні панталони, картаті панчохи.
Мабуть, це й був власник особняка и бібліотеки пан Біанкур. Був він вищий середнього зросту, опасистий і крихкотілий. Одутлі кволі щоки, зморшкувата шия, що виглядала з білосніжного комірця і жабо, і важкі повіки, що прикривали очі, промовляли про його вік. Панові Біанкуру було близько шістдесяти, хоч він явно молодився: на щоці, на підборідді, над губою чорніли штучні приліплені мушки.
— Дозвольте відрекомендуватися. Жак Меньє! — сказав юнак, намагаючись угамувати хвилювання, яке виказував його тремтячий голос. — Мене прислала пані Пежо, щоб я відібрав книги, придатні для нашої книгарні. — Жак схилився в шанобливому поклоні.
Біанкур ковзнув невдоволеним поглядом по стрункій постаті молодого чоловіка. А Жака мучила неспокійна думка: «Адже співпадають і дати… Отець Поль казав, що Фірмен зник якраз у 1755 році. Як могла опинитися родинна біблія Пуайє в кабінеті аристократа Біанкура? Що спільного між Робером і багатієм Біанкуром? Так, тут уже не раз, не два, а двадцять разів доведеться вдатися до рекомендованого отцем Полем засобу. Раз, два, три, чотири…»
— Якщо дозволите, я продовжу знайомство з вашою бібліотекою, — звернувся він до Біанкура.
Біанкур мовчки показав на велику книжкову шафу, дверцята якої залишилися напіввідчиненими, а Біблію, крекчучи під її вагою, переклав у іншу, меншу, що стояла біля протилежної стіни. Рипнули застібки оправи. Клацнув ключ у замку.
«Прощай, Бібліє!» — подумав Жак. На щастя, він мав добру пам'ять — вона не раз викликала захоплення отця Поля. Ось і зараз, прочитавши лише раз напис, він завчив текст напам'ять. Але чи були після цього напису ще якісь, він не встиг роздивитися.