Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
До науки ж взагалі він мав ще давнє відношення, бо ще на рубежі століть, у брошурі “Анархизм или социализм”, ні сіло, ні впало, — “указивал”, ніби:
Земля колись являла собою розжарену вогневу масу, потім вона поступово остигла, потім виникли рослини й тварини, за розвитком тваринного світу настала поява певного гатунку мавп і потім за всим цим настала поява людини.
Яке відношення все це мало до анархізму чи поготів до соціалізму — то вже секрет автора, — але ж, хіба це не наука? — безумовно. Судячи зі всього — тут напевно тхне всезагальним діалектичним взаємозв’язком; хоча, з іншого боку, — чи не малувато для майбутнього «вєлічайшєго коріфєя наукі»?
Отже, до розвитку науки він ставився прихильно, та “указивал” (і цілком слушно), що наука не може розвиватися без боротьби нового зі старим, без свободи критики. А, як цього немає, в науці неодмінно установиться “аракчєєвскій рєжім”. Щоб отакої неприємності не сталося, — й необхідні були оті «діскуссіі». А їх, натхнених коріфєєм, було тоді чималенько; перелічимо їх усі в хронологічному порядку.
1. «Совєщаніє по проблємам філософіі» у 1947; так би мовити — підготовче. На ньому розкритикували підручник з історії філософії Г. В. Алєксандрова, наскрізь просякнутий “буржуазним об’єктівізмом”, а значить — і уклінством (“нізкопоклонством”) перед буржуазною культурою (будь–яка не російська).
2. Сесія ВАСХНІЛ (Всєсоюзная акадємія сєльско–хозяйствєнних наук ім. В.І. Леніна) влітку 1948, — центральна подія всієї кампанії. Бо саме з причини її неспірного успіху прийдеться невдовзі (десь 15–20 років) купувати хліб за кордоном, за нафтодалари. На ній була ідейно розгромлена ґенетика та натомість утверджена “мічурінская біологія”; тобто установлений режим монопольної влади Т. Д. Лисенка (або отой самий, “аракчєєвскій”) в біологічних науках. Якщо для розуміння ґенетики потрібна була деяка освіта, то з “мічурінскою біологією” жодних проблем не було; вона мала ту неспірну перевагу, що була зрозумілою будь–якому колгоспникові (так і писали — “будь–якому”).
3. Об’єднана сесія АМН (Академія медичних наук) та АН СССР (“Павловская сєссія”) влітку 1950. Там була ідейно розгромлена та чимала частина фізіології, що не мала відношення до вчення І. П. Павлова (1849–1936) про умовні рефлекси. Адже, нагадаємо, для більшовицької влади головним було виробити належні умовні рефлекси у власних підданих; аби тільки вони в жодному разі не намагалися думати.
4. Дискусія з питань мовознавства 1950. Спроба учня академіка Н. Я. Марра (1865–1934), академіка І.І. Мещанінова, — установити у мовознавстві абсолютну владу учення Н. Я. Марра; на чолі з самим собою, — на зразок Лисенка ж. Про що тут ішлося, дає поняття коротке посилання на самого Марра, який вимагав революційних перетворень російської мови:
… таке щось, яке в докорінний спосіб змінює наше ставлення до російської мови, та — можливо, переставляє її низом догори.