Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-245-4
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?». Краткое содержание книги:
Важливо для автора (як, звісно, й для більшості української людності), чи прозріє нарешті так звана політична еліта країни, аби побачити далеко не завжди благородну діяльність колоніальної адміністрації, що часто маніпулює навіть представниками державних органів.
Глибоко аналізуючи це питання, вчений-дослідник залишає його відкритим, він запрошує до роздумів над ним своїх співвітчизників, яким небайдужа доля Вітчизни й по-справжньому дорога її незалежність.
Для фахівців з теорії та історії управління суспільством, а також для широкого загалу читачів.
Інтелектуальна спільнота України має активно протидіяти розробленим у США доктринам “Нового світового порядку”, облаштованим під “військовою парасолею” НАТО, відвертому бажанню сильних країн світу перетворити нові незалежні держави, зокрема й Україну, в неоколоніальні сировинні придатки країн “золотого мільярда”.
Неодмінним принцип демократії, за Платоном, є свобода. Якщо ж демократія вбачає під свободою анархію, коли кожен робить все, що йому заманеться, то демократія приречена на глибоку кризу. Платон і Сократ вважали, що демократія сама потрапляє в кризу, а не призводять її до цього вороги демократії. Анархія стає нестерпною для людей і на зміну їй приходить тиранія. Згідно з Платоном, демократичне суспільство передбачає свободу громадян вибирати спосіб життя, який вони хочуть, а також свободу участі в політичному житті. Проте зловживання свободою призводить демократію до загибелі.
Історична катастрофа українців у сучасній ситуації полягає в тому, що втрачено зв’язок між свободою та моральністю. Через те необхідно збагнути і, зрештою, ми це зрозуміємо, що фінансові олігархи (Міжнародний валютний фонд. Світовий банк і ті банки, а за ними люди, що фінансували комунізм і лібералізм) хочуть одного: світового панування завдяки створенню нового світового порядку.
Американський народ бореться проти фінансових олігархів (страйки в Сієтлі, Празі, Давосі, підготовка до бойкотування засідання МВФ у Вашингтоні), проти глобалізації.
Об’єднані зусилля людей, свідомих громадян світу повинні спрямовуватися на гармонізацію відносин між націями й народностями, релігійними конфесіями, на недопущення злиднів та екологічних катастроф.
Підписана В. Путіним 6 січня 2000 р. нова “Концепция национальной безопасности” знаменує собою новий ракурс у російській політиці національної безпеки. Згідно з нею, НАТО і СІЛА стають джерелами зростання загрози; розширено умови, за яких вважається можливим завдання першого ядерного удару; наголошується на необхідності широкого й рішучого зміцнення військової сфери за рахунок інших сфер політики.
Антизахідні настрої, які чітко простежуються у новій концепції безпеки і реальній політичній практиці, знаходять схвальні відгуки в суспільстві. Рішуча силова політика президента Путіна підтримується керівниками більшості регіонів, православної церкви та фінансовими олігархами. Єльцин прийшов до влади як “друг Заходу” і початок його правління був пов’язаний з надіями на глибоку демократизацію й оздоровлення економіки. Одночасно з катастрофічним спадом в економіці на передній план вийшли ті фундаментальні розходження щодо “нового світового порядку”, які сьогодні характеризують ставлення Росії до Заходу.
Очевидно, настав час визначитися з пріоритетами і народові України. Важливо відкрити людям очі на події, що відбуваються за сценарієм деструктивних сил, які Олександр Ігнатов назвав хасидсько-парамасонськими.
Але що чекає на людство і на наш багатостраждальний український народ?
Сучасні західні аналітики дещо розгубилися перед феноменом технологічної революції саме тому, що вона втратила ці критерії, а в суспільній свідомості українців день сьогоднішній, як не дивно, значно поступається дню вчорашньому. І якщо наш уряд так слухняно виконує поради західних учителів, то за приклад можна назвати слова видатного американського філософа та письменника минулого століття Ралфа Уолдо Емерсона: “Істинний показник цивілізації — не рівень багатства, не величина міст і, навіть, не високий рівень урожаю, а людський фактор, що ґрунтується на вихованні особистості в країні”. Це чіткий, зрозумілий і високоморальний критерій. Він ставить у центр прогресу розвиток усього кращого, що закладено в людині природою, і визначає рівень цивілізації саме цим показником.
Свого часу Франклін Рузвельт висунув своє розуміння мети суспільного розвитку: “Наш прогрес вимірюється не достатком тих, хто вже має багато, а тим, чи здатні ми достатньо забезпечити тих, хто має дуже мало”. Якби наші можновладці прислухалися до цих слів і спробували застосувати ці два критерії до сучасного українського суспільства, то, напевно, дійшли б дуже песимістичних висновків.
Емерсон і Рузвельт декларували певний соціальний ідеал. Цей ідеал базується на приватній власності і має певну духовну модель, яка не зводить справу до отримання життєвих благ і гонитви за грошима, а тим паче до зневаги бідної частини суспільства.