Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-245-4
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?». Краткое содержание книги:
Важливо для автора (як, звісно, й для більшості української людності), чи прозріє нарешті так звана політична еліта країни, аби побачити далеко не завжди благородну діяльність колоніальної адміністрації, що часто маніпулює навіть представниками державних органів.
Глибоко аналізуючи це питання, вчений-дослідник залишає його відкритим, він запрошує до роздумів над ним своїх співвітчизників, яким небайдужа доля Вітчизни й по-справжньому дорога її незалежність.
Для фахівців з теорії та історії управління суспільством, а також для широкого загалу читачів.
Аби модель соціальної ринкової економіки була реальною, необхідно докорінно змінити українську економічну політику, відійти від “дикого капіталізму”, який практикували й продовжують практикувати українські компрадори та гендлярсько-лихварська еліта, гарантувати права власників і сформувати некорумпований бюрократичний апарат.
Визнаймо: нині, крім глобальних інформаційних мереж, які роками вбивали в нашу свідомість переваги капіталістичного раю і дають змогу впливати на свідомість людей, минаючи державні кордони, у світі діють також інші глобальні поля, пов’язані з матеріальними факторами людського існування. Це означає, що ми є свідками процесу нового формування глобальної влади, яка відрізняється від її традиційних форм принципово новими технологіями дистанційного впливу й латентними формами прояву.
З’ясуємо, що дав лібералізм українському народові. Режим, створений в Україні за західними вказівками, замість квітучого раю приніс злидні більшості населення, повсюдний відступ від істинної цивілізованості й занедбання освіти. Нова ліберальна модернізація, якою заманювали наших співвітчизників до “західного раю”, породила номенклатурну та номенклатурно-кримінальну приватизації. Вона розколола суспільство на компрадорську еліту, орієнтовану не на власну націю, а на глобальний світ, і туземну масу, яку квапливо заганяють до гетто. Оце і є сьогодні загальна парадигма українського ліберального будівництва.
Сучасна ідеологія лібералізму здійснила підміну понять: прогрес замінила ринком, а загальні цінності розвитку — гендлярськими цінностями. Ворожість гендлярсько-лихварської цивілізації до моралі й культури змушує задуматися про подальшу долю цих важливих феноменів суспільного життя, якщо в Україні їй вдасться досягти перемоги. Це' випадково стратегічний тиск ідеології лібералізму супроводжується каламутною хвилею американської поп-культури. На екранах телевізорів ідуть примітивні фільми, що пропагують насильство, розбещеність, пріоритети матеріальних цінностей. А це є грою на пониження й підрив духовного та морального потенціалу українців.
Попри те, що в липні 1997 р. у Мадриді підписано Хартію Україна — НАТО, затверджено Державну програму співробітництва з НАТО на період до 2001 року, попри заяви про прагнення України розвивати співробітництво з Євросоюзом — відчутної фінансової допомоги український уряд так і не отримав. Така політика лідерів України — курс на свідоме загострення російсько-українських відносин. Дехто хоче розіграти антиросійську карту як плату за входження України до ЄС. Проте з боку Євросоюзу адекватних дій щодо України, зокрема відкриття ринків країн — членів ЄС, не відчувається. Понад те, Європейський Союз прагне створити “залізну завісу”, ускладнюючи процедуру перетину кордону з країнами ЄС. Вимоги Міжнародного валютного фонду, Світового банку (комунальні платежі, плата за електроенергію, скорочення збройних сил, наукових і навчальних закладів) ставлять Україну перед проблемою остаточного розвалу економіки, зубожіння населення, втрати суверенітету.
Водночас один із неоатлантистів США Пол Вольховіц, радник у справах безпеки, доповідаючи урядові в березні 1992 року, вказав на “ необхідність не допустити виникнення на європейському й азіатському континентах стратегічної сили, здатної протистояти США”. Вони вважають Росію, як і раніше, найсильнішим супротивником США та країн НАТО, тому мають намір створити проти Росії “санітарний кордон”, до якого увійдуть країни Східної Європи й Прибалтики.
Що собою являє той санітарний кордон — здогадатися неважко. Сьогодні НАТО однією ногою стоїть на лівому березі Дніпра і, не дай Боже, виникне конфлікт між Росією та Заходом, — є всі умови для класичного варіанту перенесення конфлікту на територію України.
Нова доктрина НАТО, яку було схвалено в урочистій обстановці святкування 50-річчя Альянсу під час бомбардувань югославських міст, передбачає широкі можливості для застосування сили. Віднині для воєнних дій не потрібно мати санкції Ради Безпеки. Таким чином, Югославія є люстерком, в якому можна прочитати майбутнє країни, що посміє не рухатися американських стратегів.
Значної шкоди народові України, особливо молоді, завдають поширювані в засобах масової інформації різні міфи, в яких проповідується крайній індивідуалізм, насильство, сексуальна розбещеність. Для духовного здоров’я нації така пропаганда набагато небезпечніша, ніж діяльність чаклунів, астрологів і віщунів.