“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

Ці стереотипи перейшли з голів марксистських теоретиків компартійної номенклатури в голови теоретиків ліберальних реформ, що й стало теоретичним тлом для розроблення програми номенклатурної приватизації державної власності. Тим більше, що голови були одні й ті самі Ця теорія була вигідна номенклатурним приватизаторам тому, що, не зважаючи на сумнівність приватизації за вимірами соціальної справедливості і за критеріями самої демократії, логіка економічних законів щодо “вирішальних переваг” великої власності диктувала реформаторам свої невмолимі умови. Проте ця теоретична і доктринальна пастка була далеко не головним вибором реформаторів. Значно вагомішим чинником був політичний розклад сил. На той час українська партійна і кадебістська номенклатура, відчуваючи системну кризу свого режиму, була готова обміняти його на інший за умови, що новим панівним класом і класом-власником знову ж таки буде вона. Отже, номенклатурна приватизація була справжнім викликом соціальній та історичній справедливості, а обеззброєна більшість населення не мала сил на переможну революцію знизу.

При цьому слід врахувати ще один, можливо, найважливіший чинник: потужний зовнішній тиск. Ось що пише про це О. Панарін: “Як відомо, на столі в Єльцина наприкінці 1991 року лежало кілька проектів приватизації. Були й такі, що наближалися до незрівнянно більш національно і соціально коректних зразків приватизації в Польщі, Чехії та інших постсоціалістичних країнах Східної Європи. Проект Є.Гайдара був найбільш грубоузурпаторським, що передбачав відсторонення більшості населення від реального поділу державної власності і мав здійснюватись у такій послідовності: спочатку — “відпускання цін”, яке повністю знецінило багаторічні заощадження населення, а відтак — приватизація, причому за закритими “партійними” списками, без “профанної більшості”. Незважаючи на волаючу антидемократичність, проект Гайдара підтримала американська сторона, яка пообіцяла негайно виділити кредит у 38 млрд дол. у разі його прийняття. За свідченнями очевидців, американський тиск відіграв вирішальну роль у тому, що Єльцин обрав саме цей проект”[130].