Вибрані твори в двох томах. Том I

— Рядовий Богомолові Що це у вас за вигляд? Ви хто — боєць чи перекупка з базару? Як стоїте? Струнко! Не розмовляти!..

Все це він випалив так несподівано голосно і значливо, що Богомолов виструнчився.

В окопі розлігся регіт. А Богомолов, збагнувши, що пошився в дурні, сердито махнув рукою й вилаявся:

— А йди ти до біса!..

— Ото ж бо й є! — вже сміючись та граючи очима, сказав Журавльов. — Така наша служба, старина: німця не бійся, а перед начальством стій струнко і їж його очима!.. Боєць Волков, біжи до комісара в землянку і скажи, що машина йде.

Валерик охоче побіг. Він з задоволенням виконував накази Аркадія Журавльова, бо таки по-справжньому любив його за відчайдушність у бою, веселі жарти і вміння дружити.

З землянки вийшов Єхлаков, спираючись на ціпок і налягаючи на одну ногу. Кілька днів тому його було поранено. Міна, що розірвалася поблизу, обсипала його дрібними осколками, з десяток їх застряло неглибоко в правому боці і в нозі. Лікар повитягав осколки, але Єхлаков помітно кульгав і часом кривився від болю. Недалеко, замаскувавшись у низинці біля невисокого вільшаника, зупинилася машина.

Виявилось, що ніякого начальства в ній не було. Навпаки, з кузова висипали зовсім не військові люди, а звичайні собі чоловіки й жінки, хлопці й дівчата в цивільному одязі.

Єхлаков зустрів їх радісно:

— А-а, дорогі гості!.. Ласкаво просимо. Раді вас привітати!

Тепер уже всі матроси й солдати зрозуміли, що це напередодні Першотравневих свят до них завітали гості — представники трудящих Севастополя, і з цікавістю потяглися до гурту.

В руках у багатьох прибулих — пакуночки, згорточки, торбинки. Відкривши борти автомашини, скотили на землю кілька діжечок з водою і одразу ж закопали їх у землю, щоб не нагрівалися на сонці.

Серед севастопольців найвільніше трималася невисока на зріст дівчина з гарним кругловидим, хоч і схудлим обличчям, розкішним білявим волоссям і веселими сірими очима. Цю вродливу дівчину, комсомолку-активістку Ліду Нефьодову, виявляється, тут добре знали всі. Вона й раніше з'являлася в окопах, приносила газети й журнали, часом привозила воду.

Зараз дівчина верховодила, до всіх забалакувала, сміялась, розпитувала і взагалі почувала себе вільно й незалежно. Валерик намагався бути ближче до неї, послухати, що вона говорить, та подивитись на дівчину.

А Ліда вже поралася біля пакуночків та згорточків.

— Оце трудящі міста передали вам святкові подарунки. Розбирайте.

Вона роздавала бійцям вишивані хусточки, кисети, різні домашні ласощі, випечені, може, з останніх запасів. Ласощі бійці тут же повертали — нехай передадуть від їхнього імені севастопольським дітям, а інші подарунки охоче брали та ще й жартували при цьому. А найохочіше накинулися на листи. Від рідних і знайомих листів нікому не було, але кожен коротенький аркушик з теплим словом привіту навіть від незнайомої людини викликав зворушливу радість.