Вибрані твори в двох томах. Том I
- Автор: Ткач Дмитрий Васильевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том I». Краткое содержание книги:
Замріявся Валерик і аж кинувся, почувши гомін голосів. То виходили від комісара учасники наради. Разом з ними вийшов і Єхлаков, покликав Валерика:
— Заходь.
Уже в землянці задоволено сказав:
— Знаю, завдання ти виконав добре… А тепер іди в баталерку і одержуй військову форму. Доки тобі в цьому драному піджаку ходити. Ти тепер — боєць 7-ї бригади морської піхоти.
— Єсть, одержати військову форму! — не тямлячи себе від радості, вигукнув Валерик, і його з землянки наче вітром видуло.
Єхлаков тільки посміхнувся йому вслід.
У баталерці Валерика зустрів низенький на зріст і дуже товстий командир:
— Валерій Волков?.. Є такий у списку…
Він дуже повільно й довго водив товстим пальцем по аркушу з прізвищами бійців, потім так само неквапливо витяг з шухляди ручку, умочив перо в чорнило, спробував, як воно пише, далі, ніби насолоджуючись своєю немудрою роботою, вивів проти Валерикового прізвища красиву «галочку» і вже аж після цього сказав:
— Отут і розпишись.
Валерик швидко розписався. Але товстому командирові, мабуть, не сподобалась така прудкість, і він довго розглядав підпис, ніби хотів зайвий раз упевнитись, що це розписався саме Валерик, а не хтось інший.
Потім, ліниво переставляючи короткі товсті ноги, поплентався за дерев'яну перегородку і витяг звідти шинелю, важкі, мов залізні, чоботи, такі, як шив у Бахчисараї Валериків батько, солдатські штани й сорочку, флотський тільник і все це подав Валерикові:
— Переодягайся.
Поки хлопець переодягався, командир ніби знехотя розповідав:
— Ми хоч і бригада морської піхоти, а з флотського видаємо лише тільники, все інше — солдатське. Бо чорне флотське далеко видно, а зелене — добре маскує… Е-е, та ти ж ще не знаєш, тут у нас справжній бунт був. Як наказав командир бригади Жиділов усіх переодягти в солдатське, так моряки й здійняли гармидер: «Не хочемо! Не будемо переодягатись! Фашисти навіть нашої морської форми бояться!..» І пішло, пішло… А Жиділов тоді візьми та й пошли двох у засідку: одного в матроському, а другого — в солдатському. «Ану, дивіться, — каже, — кого з них видно, а кого — ні». Дивляться: в солдатському не видно, а в матроському — ось він, бери і стріляй по ньому, не промахнешся. Тоді всі назад: «Давай солдатську робу, не хочемо живою мішенню бути!..» А все-таки безкозирки ховають, сучі діти! Де вони їх беруть, і сам не знаю. А тільки, як ідуть в атаку, то каску з голови — геть, а безкозирку на голову і «ура!». Одним словом, орли!.. — несподівано закінчив баталер похвалою свою довгу розповідь.
— А мені… можна безкозирку? — несміливо запитав Валерик.
— Тобі безкозирку?.. — здивувався товстий командир і аж голову відхилив назад, оглядаючи вже переодягнутого у військову форму Валерика. — А навіщо тобі безкозирка?.. Ти в атаку не ходитимеш, малий ще… У тебе служба буде — куди пошлють. По-нашому, по-флотському тобто, юнгою ти називаєшся.
— А от і ходитиму! — образився Валерик. — Ви думаєте, як я малий, то побоюсь?
— Ну, якщо ходитимеш, то бери, — на диво добродушно сказав баталер. — Он там у купі вибирай, яка по твоїй голові. Тільки нікому не кажи, що я тобі дав. Чуєш?..
І поскаржився сам до себе:
— Горе мені з вами, моряками!..
Ледве підібрав Валерик безкозирку. Яку не надіне — велика. Але нарешті знайшов таку, як треба. Видно, вона вже побувала в бувальцях, але то нічого. Головне те, що на чорній муаровій стрічці горить золотом напис: «Чорноморський флот».
Валерик почував себе щасливим. Він біг у свою землянку, плутаючись у полах шинелі, й не помічав, що вона довга на нього і що рукава навіть пальці закривають. Мабуть, тому не помічав, що звик до свого довгого піджака. А може, й не хотів помічати. Велике діло — довга шинеля!.. Головне, що вона є і що тепер вона його! Його власна, законно по списку одержана в баталерці!
А безкозирку під шинеллю на груди заховав. Ну й хитрющий же отой баталер! Каже: «Не знаю, де вони й беруть ті безкозирки». Ще й як знає!..
У землянці застав Даурову, Журавльова й Ібрагімова. Побачивши Валерика у військовій формі, вони дружно взялися жартувати:
— Ну, пропав Гітлер з усіма його гітлеренятами!
— Не солдат, а гроза фронтів!
А найбільше дошкуляв Аркадій Журавльов: