Той, хто вбиває

Менш, як за пів години, стало відомо про відсутність на конверті відбитків пальців. Усередині лежав звичайний аркушик. Під розмитою, зернистою копією фото Геллиного будинку підпис такими ж чорними друкованими літерами: «Я попереджав».

Маркюссен мав розгублений вигляд.

— Що ця особа намагається сказати? Що він убив Геллє Мьорк? Я не знаю, як тлумачити послання.

— Мабуть, так, — відповів я. — Убивство Геллє було покаранням за те, що я захищав Юсефа Мардала.

— Не бачу смислу, — заперечив Маркюссен. — Якщо він запекло ненавидить Мардала, навіщо йому вбивати ту, хто найбільше доклався, щоб його засудили? Чесно кажучи, не знаю, наскільки серйозно треба до цього ставитися. Якби він прислав фото трупа, — одна річ, а цю картинку можна було зробити будь-коли вже після убивства.

Я вибалушив на нього очі.

— Що ти несеш? Містом тиняється подвійний убивця, злочинець, який забрав життя двох жінок, мені й моїм співробітницям погрожують, а ти не знаєш, чи варто ставитися до цього серйозно?

Ґюннар Маркюссен ураз якось осунувся і помарнів, ніби розмовляти зі мною було понад його сили.

— Не накручуй себе, Бренне! Розумію, твої нерви на межі. Я не певний, чи саме вбивця надсилає листи з погрозами. Убивство й листи не конче пов’язані.

— А я думаю, що пов’язані, — наполягав я. — Надто багато збігів. Усе має дотичність. Барбара й Геллє не випадкові жертви сексуального маніяка, невже неясно?

— Гаразд, де, на твою думку ці справи дотикаються, Бренне?

— Я... я думаю, усе якось стосується Юсефа Мардала. Він є спільним знаменником, не знаю лишень, чого. Обидві жінки були близькі з ним. Це — спільне...

Маркюссен похитав головою.

— Спільними можуть бути ще мільйони речей. Тобі відомо, скільки часу жінки були знайомі між собою?

— Не достеменно, але дружили багато років.

— Вони знали одна одну з молодших класів школи!

— Я цього не знав.

— От бачиш! Ти класний адвокат. Але найменшого уявлення не маєш, що таке розслідування. Тут ти аматор. Ти плутаєш маленький фрагмент з цілісною картиною, і в цьому твоя проблема. З твоєї перспективи, саме Юсеф Мардал є сполучною ланкою між жертвами. Зі своєї перспективи я бачу понад тридцять років спільної історії і незчислені ймовірні точки дотику, які ми систематично й ґрунтовно досліджуємо. Дякую за допомогу, Бренне. Спадуть на думку ще якісь цікавенькі ідеї, шли листівку!

Вдома я зашпортався за картонну пачку під самими дверима. Сюнне забрала від Дідріка свої речі, а тепер заносила пачки з одягом та різними дрібницями на другий поверх.

— Бачилася з ним? — запитав я, допомагаючи їй тягати речі.

— З Дідріком? Ні. Я спершу зателефонувала в лікарню і запитала, чи він, часом, не чергує. Не хотіла застати його вдома. Не бажаю ніколи більше його бачити, — вона потрясла головою, ніби намагалася струсити небажані згадки. — Забудь про Дідріка. Краще розкажи, чим нині займався?

Я усміхнувся, і вона всміхнулася. То було типове запитання старих подружніх пар, людей, які знаються уздовж і впоперек. «Як було на роботі, любий?»

— Їздив до Управління. Прийшов свіжий лист з погрозами.

Усмішка зникла з обличчя Сюнне.

— Що сказав Маркюссен?

— Назвав мене аматором, — і я переказав їй нашу розмову.

— Ти ж намагався допомогти — сказала Сюнне, обурено стаючи на мій захист.

Я стенув плечима.

— Та так, але і він мав рацію. Я дивлюся винятково з власного кута зору. І все ж не можу позбутися думки, що Юсеф тут якось замішаний.

— Можливо, але як?

— Спробуй уявити, ніби ти ненавидиш Юсефа Мардала, він знищив твоє життя або життя когось з твоїх близьких, — гарячково пояснював я. — Тоді цілком імовірно, що загальне захоплення Юсефом сприйматимеш як жорстоку провокацію, як ще одну наругу над собою, і звинувачуватимеш тих, хто йому допомагає. І Барбара, і Геллє доклалися до реабілітації Мардала, вони змінили його імідж з брутального сатаніста на культову фігуру в літературі.

Сюнне наморщила чоло.

— Знову повертаєшся до Тулосів, так?

— Вони мають мотив. Мусиш визнати...

— Гадаєш, поліція про це не подумала? «КРИПОС» теж долучилося до розслідування, а ти знаєш, як ретельно вони працюють. Якщо Борд Тулос «наш» чоловік, то вони мають ресурси докопатися до істини. Не бери до голови, Мікаелю!

— Що ж, твоя, мабуть, правда...