Той, хто вбиває

Я підвівся.

— Я проти «зачинених дверей» і протестую проти клопотання прокурора, — сказав я і виголосив свою традиційну промову про те, яку важливу суспільну функцію виконують медії, і що вони є головними гарантами справедливого судочинства.

— Двері зачиняються, — оголосив суддя, ніби кондуктор берґенського фунікулера, щойно я сів на місце.

У відповідь — колективний стогін розчарування і злості з лав преси.

Коли зала спорожніла, і залишилися лише ті, хто мав залишитися, суддя Нільсен обернувся до мене.

— Вашого клієнта не привезли, Бренне?

— Ні, ваша честь. Немає потреби, лише зайве витрачання коштів на доставлення до суду.

— Прокуроре?

— Погоджуюся з адвокатом, — сказала Ґабріеллє Соммер.

— Прекрасно! Надаю слово адвокатові Бренне для короткого обґрунтування, суддя потер очі, позіхнув. — І коли я кажу «коротко», то це коротко.

— Так, ваша честь, — погодився я. — З цим треба швидко закінчити. Як уже відомо суду, Юсеф Мардал засуджений за вбивство Барбари Бломберґ, вирок оскаржений в суді другої інстанції. За статтею 187 кримінального кодексу, Мардал підлягав подальшому триманню під вартою. Але сталося нове вбивство, і це дає підстави сумніватися у справедливості вироку. Жінка на ім’я Геллє Мьорк була знайдена у вівторок увечері мертвою у своєму будинку, її...

— Її знайшов адвокат Бренне, і, наскільки я розумію, уже тільки з цієї причини він мав би бути відсторонений від захисту через можливу особисту зацікавленість, — жовчно процідила Ґабріеллє Соммер.

Суддя Нільсен аж ніби прокинувся від цих слів, запитально глянув на мене.

— Це правда, адвокате Бренне?

Я кивнув.

— Так, я її знайшов, але я не є адвокатом у справі вбивства Геллє Мьорк, тому нема ніякого сенсу говорити про мій відвід. Не бачу жодних підстав, чому я не можу представляти інтереси Юсефа Мардала тут і тепер.

— Гм, — Нільсен за мить замислився. — Дуже тонка межа, але продовжуйте, Бренне.

— Усе вказує на те, що Геллє Мьорк і Барбару Бломберт убив той самий злочинець. Спосіб убивства однаковий в обох випадках. Обидві жертви були задушені синьою нейлоновою мотузкою ідентичної якості.

— Ми говоримо про тип мотузки, яку можна купити в крамницях по всій країні, — урвала мене Ґабріеллє Соммер.

— Імовірність того, що двох жінок в одному місті задушили в однаковий спосіб різні злочинці, мікроскопічна, — вів я далі.

Я вже хотів просити суддю втрутитися, не дозволити прокуророві без кінця мене перебивати, але передумав. Хай собі.

— Спосіб убивства став відомий загалу завдяки неймовірно широкому висвітленню кримінальної справи проти Юсефа Мардала в пресі, — завважила Ґабріеллє Соммер. — Будь-хто міг його наслідувати.

— Так звані вбивства-наслідування трапляються у фільмах та детективних романах, а не в реальному житті, — заперечив я. — Хоча те, що каже прокурор, теоретично можливе.

— Надзвичайно реальна можливість, — знову втрутилася Ґабріеллє Соммер. — Докази проти Юсефа Мардала, надані в міському суді, були незаперечними і...

Тепер прийшла моя черга перебивати.

— Це могло б бути теоретично можливо, якби не одна маленька деталь. Деталь, про яку не згадувалося у медіях і яка не прозвучала в суді, бо ніхто не надав їй значення.