Той, хто вбиває
- Автор: Тведт Кріс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-8659-96-6
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Той, хто вбиває». Краткое содержание книги:
Відомий адвокат Мікаель Бренне переживає не найкращі часи в своїй професійній діяльності, тому погоджується взятися за таку резонансну справу, проте програє її.
Чи вдасться головному героєві відновити свою репутацію, але не втратити життя?
Шанувальникам творчості Кріса Тведта буде цікаво не тільки знову зустрітися з улюбленим персонажем Мікаелем Бренне, а й ознайомитися з особливостями норвезької судової системи.
— Раґнгільд! Раґнгільд Кюльсейд, — без ніякого попереднього вступу випалив у слухавку Сонцесяйний.
— Що-що?
— Хіба не ти питав мене про ім’я тієї жінки, яка заявила на Юсефа, звинуватила його в зґвалтуванні? То це вона...
— Дай мені кілька хвилин, я передзвоню.
На першому ж повороті я звернув з головної дороги, проминув дві дорожні розв’язки і знайшов місце, де можна зупинитися.
— Привіт! — сказав я у слухавку. — Вибач, саме їхав по шосе, не міг розмовляти. Мав зустріч в окружній тюрмі з одним клієнтом перед завтрашнім судом. Ось зараз стою на парковці перед ІКЕА.
— Не знаю, що гірше, ІКЕА чи тюрма, — відповів Сонцесяйний.
— Ми могли б засуджувати людей до п’яти років перебування в ІКЕА. Жорстоке було б покарання.
— Боюся, нас звинуватили б у порушенні прав людини!
Я засміявся.
— Точно! То як її звуть?
Він повторив, я записав.
— Чудово! Дякую, Карле Петтере!
— Мушу бігти, — сказав він і поклав слухавку.
Я сидів в авті. Довкола мене юрмилися родини з дітьми й молоді пари, які перебували на стадії побудови нової сім’ї; одні прямували до супермаркету, щоб наїстися донесхочу шведських фрикадельок, інші — додому, розпаковувати пласкі пачки і скручувати куплені меблі, які уподібнять їхні оселі до осель сусідів.
Я набрав у «ґуґлі» ім’я Раґнгільд Кюльсейд.
Пошук не дав жодного результату. Дивно... Я трохи подумав і знову зателефонував Сонцесяйному.
— Що не так, Мікаелю? — у його голосі вчувалося нетерпіння.
— Скажи, будь ласка, ім’я по літерах! Не можу знайти її в інтернеті.
Він сказав. Я записав усе правильно.
— А ти не міг би її розшукати, бо в «ґуґлі» такої нема?
— Навіть не проси! Я не використовую наші бази даних для задоволення інформаційного голоду адвокатів. Це незаконно.
— Дай тоді адресу! Напевно, ж у документах є адреса. І це не секретна інформація.
Сонцесяйний мовчав, але я чув, як на тому кінці шурхотів папір. За кілька секунд я вже мав адресу.
— Дякую!
— Більше мені не телефонуй, — сердито пробурчав він. — Не розумію, чому це ти вирішив, що можеш використовувати мене як свого приватного секретаря...
Раґнгільд Кюльсейд мешкала в сільському районі Ліннос. Я навіть не здивувався. Годі й полічити, скільки разів я за останні місяці проїжджав Нургордланнським мостом. Хоч автомобілів було багато, але найгірший час пік уже минув, і вони плавно пливли дорогою назустріч весняному вечору. Коли я під’їжджав до моста, з-поза хмар визирнуло сонце, і сіра поверхня фьорду заблищала в його променях.
Я трохи поблукав, кілька разів відкривав «ґугл-карту», щоб звіритися на місцевості. Звичайно, моє авто було оснащене навігаційною системою, але давно нею не користувався. Щоразу, як я її вмикав, улесливий жіночий голос посилав мене найкоротшим шляхом до Будьо, бозна-куди за полярне коло. Навігатор неможливо було зацікавити ніяким іншим пунктом призначення. Або Будьо, або нікуди не їдеш...
Нарешті я знайшов місцину, яку шукав. Нічим не примітний дім, вибраний з каталогу готових типових будинків вісімдесятих років. Я припаркувався на під’їзній доріжці, вийшов з авта. Охайне, доглянуте обійстя. У відчиненому гаражі виднівся старенький «вольво». Отже, вдома хтось є.
Жінка, яка відчинила двері, була така ж нічим непримітна, як і її дім. Років, мабуть, поза тридцять, темно-русяве волосся, окуляри. Трохи огрядна.
— Чого вам? — запитала вона не те щоб вороже, але й не надто приязно.
— Річ у тому... Мене звати Мікаель Бренне, — я подав руку.
Жінка завагалась, та, зрештою, відповіла коротким потиском.
— Малін Ольсен.
— Я шукаю Раґнгільд Кюльсейд.
Господиня дивно глянула на мене.
— Жартуєте?
Я нічого не второпав.
— Ні... Це ви?
Жінка засміялася уривчастим, скрипучим і зовсім невеселим сміхом.
— Ні, це не я. Просто... вибачте, але це просто абсурдно, що хтось через стільки років приходить і питає про Раґнгільд Кюльсейд. Розумієте... вона мертва.
— О! Даруйте! Вона була... ви її знали?
— Особисто не знала, але з часом ми довідалися, що тут трапилось.
З глибини помешкання долинув дівчачий голос, жінка обернулася.
— Зачекай, Еммо, я зайнята! — сердито крикнула вона й знову обернулася до мене. — Діти, що вдієш! А навіщо ви її шукаєте?
— Я — адвокат. Ідеться про давню справу. Що ви мали на увазі, кажучи, ніби з часом довідалися?
— Що вона наклала на себе руки, ясно.
— У цьому домі?
Жінка здригнулася.
— Ні, слава Богу! Якби тут, ми б відразу переїхали. Це сталося там, у лісі, за будинком, — вона кивнула великим пальцем за плече. — Її знайшли на галявині, повішену на гілляці. І ніхто, звісно, нам цього не повідомив, коли ми купували будинок.
— Зрозуміло, маклери зазвичай таке замовчують.
— От-от! — криво всміхнулася господиня. — Знали б наперед, нізащо не купили б. Але всі навколо знали... Самовбивство стало місцевою історією, якщо розумієте, про що я кажу. Люди гуляють лісом, і завжди хтось приводить до дерева, тицяє на гілляку й каже: «ось тут, саме тут, та жінка повісилася». Ясно, що вперше про це почули діти. Уявляєте, як воно жити в домі самовбивці? Отаке... Діти прибігли тоді додому дуже налякані. Але ми вже більше про той випадок не думаємо. Нам тут затишно.
— Коли це було?
— Ми вселилися дев’ять років тому, десь перед тим... Може, десять-одинадцять років минуло.
— Чому вона наклала на себе руки?
— Чому люди позбавляють себе життя? Здебільшого через хворобу чи депресію, не витримують важкого життя. А найважче потім близьким, правда ж? Ніколи не розуміла, як можна заподіяти горе людям, які їх любили. Але якщо вони знали про їхню любов і все ж наклали на себе руки, то, може, не могли інакше.
— То ви ніколи не бачилися з Раґнгільд?
— На щастя, ні. Якби знала її особисто, можливо, вона б і досі нипала примарою у домі, але ж ні, не нипає... Та й не вірю я в привидів.
— Мамоооо! — знову долинуло з хати.
— Вибачте, мені треба йти. Дівчинка збирається на тренування і, мабуть, не може знайти спортивної форми, яка лежить у неї перед носом, на ліжку.
— Дякую за допомогу, — попрощався я.
Я повертався додому, сонце світило в спину. У кожному разі, Раґнгільд Кюльсейд не була ангелом помсти, як я уявив собі на мить. Вона давно померла, але я нітрохи не сумнівався, що Юсеф її зґвалтував. Усе збігалося: заява, розпач, що тобі не вірять, байдужість поліції, закриття справи, зрештою, самотня прогулянка до лісу й рішення піти з життя, бо вже було несила жити.
Наша система кримінального права сформована задля захисту обвинуваченого. Як адвокат, я завжди вважав, що так і повинно бути, що ця система добра й справедлива, а тепер уперше засумнівався. Жертва так само потребує захисту, як і зловмисник. У фарватері завжди залишаються людські трагедії та зруйновані життя.
У пам’яті зринула непрошена згадка про Геллє. Вона теж була жертвою. Сонцесяйний мав рацію, подумав я. Юсеф таки зґвалтував її. Можливо, вони й були коханцями до моєї появи в її житті, але що з того? Це зовсім не означає, ніби він не міг зґвалтувати її пізніше. Думка, що Юсеф так легко маніпулював мною, скористався моїми сумнівами й нерішучістю, спершу засоромила мене, а потім розлютила. Я мовби знову зрадив Геллє.
Розділ 62
— Де Сюнне? — запитав я, повернувшись із суду.
— Вона сьогодні рано пішла додому, — відповіла пані Сьоренсен.
Я вирішив, що з мене на сьогодні також досить, кинув портфеля з документами на підлогу й пішов з контори.
Надворі розбуялася весна, стало тепло, дуже навіть тепло; вуличні майданчики кав’ярень вирували життям. Дорогою на Калфарет довелося зняти куртку й послабити краватку. Вдома я перевдягнувся у джинси та футболку, узяв собі з холодильника холодного пива й вийшов у садок.
Сюнне сиділа на лавці під сонячною стіною, розкинувши руки на спинці й випроставши ноги. Вона була в кросівках, лосинах і сірій футболці з темними від поту плямами під грудьми й пахвами.