Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Втрати ворога: 32 НКВД і 6 ВП вбиті (подали з "ВіН"-у). Наші втрати: 3 вбиті, 5 ранених.
29. 5. коло 8 год. ворог дістав підкріплення з Люблина, Холма та Замостя, і почав погоню за відділами, але не попав на сліди. Група Я., під командуванням Дум. і І., відступила в метеленський ліс. Під лісом почав хтось стріляти. д. І. вислав 4-ох боєвиків в розвідку на колонію, щоб розпитати, що діється довкола. Ворог був уже на краю ліса, і, коли стрільці вийшли на поле, почав по них вогонь. Тут згинуло 2-ох, в тім д. Горинь. Група відступила до лісу коло діброви, де получилася з частиною відділу Д. По обіді подано, що зближається ворог КБВ (з Люблина). Розложено розстрільну. Підпущено ворога на близьку віддаль. На наказ к-дира Д. ворога прийнято гураганним вогнем. Ворог почав панічно втікати. Відділ відв'язався. Як почало смеркати, відділ почав відступати в південний терен. Коло колонії Вишнів завважено, що в нашу сторону зближається ворог. Частина відділу залягла, частина ще стояла. Д-ий почав перекликатись з ВП, питаючи хто є з ВП. Відповіли, що КБВ "з Люблина" - "А то хто?". - "Войско Варевжа, пор. Дунайскі". Ворог не сподівався підступу, машерував дальше. Коли ворог підійшов на близьку віддаль, прийнято його гураганним вогнем. Ворог панічно втік, лишаючи 10 вбитих. Наші відділи відв'язалися.
Втрати ворога: (Перший бій не провірено). Другий бій - 10 вбитих.
На окрему згадку заслуговують три наступи на Бірчу, особливо ж третій наступ, переведений з'єднаннями УПА під командуванням полк. Коника 6-7. січня 1946 р., та бої відділів к-рів Хрена й Мирона з гарнізонами погранвійськ в березні 1946 р. Місто Бірчу перемінила була польська МО в свою випадову базу проти українського населення, оточивши місто з усіх сторін укріпленими бункрами, випосаженими тяжкою зброєю. В місті перебувало тоді 1.500 бійців ВП, МО та НКВД. Повстанці знищили сім ворожих бункрів, ввійшли в місто і нищать різні ворожі приміщення. Ворог втратив 70 вбитими і понад 150 раненими, по стороні повстанців впало 23 бійців, між ними й командир полк. Коник і сотенний Орський, а 22 було ранених.
Б боях з погран-військами ВП відділи Хрена й Мирона розбили в днях 28-31. березня 1946 р. всі гарнізони ВП на польсько-словацькому кордоні, понад 150 ворожих вояків взяли в полон; велика кількість польських вояків втекла на Словаччину, де їх роззброєно й інтерновано.
20. березня 1946 р. курінь Хрена та курінь Мирона спільно перевели наступ на Яселко, де зібрались були відділи погранвійськ та МО з Радошиць, Лупкова та Команчі. Ворога окружено й цілковито розгромлено. В бою вбито 24-ох вояків ВП, трьох ранено, а 79-ох, в тому 12 старшин і 32 підстаршин взято живими в полон. В архіві знайдено докладну характеристику кожного члена ВП; на підставі цих даних 20-ох полонених звільнено, решту, які вславились паленням і мордуванням українського населення, розстріляно. Здобуто 2 міномети і 120 стрілен до міномета, 8 кулеметів, 15 крісів-снайперів, 64 кріси, 40 автоматів, 10.000 штук амуніції, 20 пістоль, 37 пар коней, пограблених в селян та велику кількість білля, взуття й уніформів.
22. березня 1946 р. відділ Дідика перевів акцію на Команчу, але залога ВП силою 80 люда при появі УПА втекла до Лупкова. Повстанці зищили приміщення МО та ВП та залізничу стацію з 40 вагонами, призначеними для вивозу виселенців.
23. березня 1943 р. втекла теж при появі УПА залога Радошиць.
26. і 27. березня 1946 р. повстанці заатакували Лупків. Згрупованим у Лупкові погранзаставам ВП, силою 250 люда, вдалось аднак прорватись і втекти на Словаччину, де Їх інтерновано.
26. березня 1946 р. відділи Хрена і Мирона розгромили в Височавах, Кожушному і Щавнім відділ ВП, силою 180 люда. В бою вбито 31 ворога, понад 40 ранено і 31 вояків та 2 старшин взято в полон. Здобуто 6 кулеметів, 1 гранатомет, 25 крісів, 7 ППС та багато муніції й білля.
30. березня 1946 р. відділи Хрена й Мирона звели веллкий бій - з 32-им полком ВП в селах Середнє Велике і Лукове. В запеклому бою ворог втратив 31 вбитими й кількадесять раненими. Ворогові не вдалось окружити повстанців, які при появі літаків відступили в ліси.
Про всі ті дії писала, очевидно зі своїм підходом і в своєму насвітленні, польська преса, як от: "Дзєннік Жешовскі" з вересня 1946 р. (помістив інтерв'ю з ген. Роткевичем, командуючим військ, що боролись проти УПА. на Закерзонні); "Польска Збройна", 8. VІІІ. 1946 р. ("Конєц Дам'яна"); "Нове Горизонти", 25. VІІІ. 46. ("Посилені наскоки бандерівців"); "Дзєннік Польскі", 25. VІІІ. 46 р. ("Язва бандитизму в Горлицькому повіті"); "Глос Люду", 28. VІІІ. 1946 р. ("Ржешуф бореться з бандитизмом"); "Ржечпосполіта", 3. ІХ. 46 р. ("Про що мріє УПА"); "Дзеннік Ржешовскі", 2. ІХ. 46 р. ("Знищення радіовисильні УПА"); "Дзєннік Ржешовскі" , 12. ІХ. 46 р. ("Як розбито грізну банду Семена"); "Пшекруй", 15-21. ІХ. 46 р. (довгий репортаж: "По слідах бандерівців"); "Трибуна Роботніча", ч. 22, 1946 р. ("200 забитих - кількасот поранених. Акція військових відділів проти бандерівців"); "Нове Горизонти" 13. Х. 46 р. ("Успіхи в боротьбі з бандерівцями").
Ствердивши неуспіх акції примусового виселення, польський уряд проголошує 15. червня 1946 р. акцію "репатріяція" українців з Закерзоння закінченою і визначає решту населення, яка залишилася на 3акерзонні, польською.
Але, як скоро виявилось, це був лише тактичний маневр. Ворогові йшло про перегруповання сил та випрацювання й підгоговку нової тактики.
В березні 1947 р. на Закерзоння приїхав заступник Жимєрского, міністер Свєрчевскі, комуністичний герой еспанської війни, щоб на місці запізнатись з положенням і випрацювати новий плян дій проти УПА. Та 28. березня 1947 р. на шасі між Балигородом і Тісною відділ УПА під командуванням Хрена розбив охоронний відділ Свєрчевского і зліквідував його самого. (Свєрчевскому улаштовано в Варшаві державний похорон з участю офіційних представників всіх комуністичних держав).
Місяць після цього, 28. травня 1947 р. підписано в Варшаві польсько-чесько-московський договір про спільні військові дії Польщі, Чехословачини й СССР проти УПА. Ті дії пов'язано з новою акцією примусового виселення понад чверть мільйона українців, які ще залишились на Закерзонні.
Згідно з цим договором большевики кинули з Львівської воєнної округи одну панцерну дивізію та спеціяльні протипартизанські загони й забльокували погранвійськами українсько-польський кордон, чехи вислали одну гірську бригаду, а поляки моторизований корпус, зложений з трьох дивізій, та відділи КБП (Корпус Безпеченьства Публічнего, - польська намістка спец-відділів НКВД). Всі три військові з'єднання комуністичних держав мали в диспозиції всі роди зброї: артилерію, танки, літаки та панцерні вози. Офензивою керував сам червоний маршал Польщі Роля-Жимєрскі при допомозі ген. Моссора як командира військ і Радкевича, міністра польської поліції.
Акція була спрямована головно проти Лемківщини й Перемищини, що їх відрізано від польських теренів сильною смугою польських поліційних частин. Розташувавшись в терені, польські війська приступили до повного виселювання всього не лише українського, але и польського населення з терену дій. Українське населення відтранспортовувано під сильною військовою ескортою на "Зємє одзискане", в південну Прусію і на Шлеськ, а Польське населення вглиб Польщі.
Після місяця тієї акції вся Лемківщина, Перемищина й Ярославщина обернулась в безлюдну пустелю: цивільне населення цих теренів було виселено до одної душі. Всякі харчеві магазіини зліквідовано. Після цього приступлено до великих акцій на ліси. Відділи УПА ставили подивугідний спротив ворогові.
Та їхнє положення стало надзвичайно важким не лише із-за величезного насичення терену ворожими військами, але ще більше із-за повного обезлюднення терену, що надзвичайно ускладнило проблему прохарчування, тим, більше, що в новій ситуації відділи УПА були змушені до безустанних перемаршів.