Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
А роблять всі оті страшні гітлерівсько-неронівські злочини саме ті, які кричать облудно в усьому світі про свою "прогресивність", "соціяльний поступ", "світову революцію", що намагаються грати ролю "спасителів" людства від усього лиха й злиднів.
Ми, українці, жителі теренів, положених за лінією Керзона, боремося разом з цілим українським народом всіма силами проти цих насильств, не жалуючи трудів і крови, глибоко переконані втому, що наші безсмертні жертви в цій жорстокій боротьбі вийдуть на добре й користь усього людства, загроженого небезпекою тотальної тиранії, тим разом мальованої на червоно.
Одночасно звертаємося оцмм відкритим листом до Всього Культурного Світу в надії, що всі свободолюбиві народи й усі культурні, гуманні люди, до яких дійде наш голос, відізвуться на нього та підтримають героїчну боротьбу нашого народу проти варварського, людоїдського знищення, яким грозять нам большевицькі й польсько-большевицькі тирани.
В першу чергу звертаємо наш голос до тих представників великих західніх демократичних потуг, які проголосили й підписали наведений у витягах, на початку цього листа, статут Організації Об'єднаних Націй, в якому урочисто обіцяють вони боронити права народів і права людини.
Звертаємось до них з протестом, скаргою та гарячим апелем, щоб допомогли вони своїми силами перевести в життя проголошені від них великі засади людської Свободи й Справедливості.
В місяці жовтні, 1945 р.
Представники всіх верств
українського населення за лінією Керзона
В липні й серпні 1945 р. пересунулась через терен Закерзоння хвиля червоноармійських частин, що повертались з фронтів. Згідно з дорученням УГВР, Головного Командування УПА та Проводу ОУН, частини УПА та боївки українського підпілля виминають усяких зударів з червоноармійськими частинами і замість цього поширюють між ними масово летючки: "До офіцерів войска польскєго" , "До жолнєжи войска польскєго", "Бійці і командири Червоної Армії, переможці гітлерівської Німеччини" (остання російською мовою) і ін. Зрозуміло, що роз'яснювальна пропаганда УПА й українського підпілля знаходила належний відгомін і серед польського вояцтва.
Та большевицькі верховоди Москви й Варшави, зустрівшись з відмовою українського населення Закерзоння від добровільного виїзду з прадідних земель, рішили перейти до безоглядного, примусового виселення всіх українців. Для підготови тієї акції, польський уряд висилає осінню 1945 р. на українські терени Закерзоння військові частини, завданням яких було - прочистити терен від УПА.
Настрої, які панували тоді на цих теренах, характеризує допис польського майора Е.Г. "Коли кінець бандам" в польсько-комуністичному тижневику "Нове Горизонти", видаваному в Перемишлі, з дати 4. серпня 1946 р.:
"Військова частина 2. полк. Попки прибула до Перемишля під кінець 1945 р... Багато завдань має вона, але найважніше й основне - боротьба з бандитами. Що ж, коли військо стрічає тут великі перешкоди і то, на жаль, зі сторони, з якої треба б сподіватися якраз чогось протилежного. Тією перешкодою є брак співпраці місцевого громадянства з військом".
Автор описує далі наскок УПА на Орхівці під Перемишлем, в якому, на його думку, брало участь 500 повстанців, і пише далі:
"Отже ж це не шпилька! Десь ці люди мали зброю, десь діяв їх штаб, десь вони збиралися, якимись дорогами ішли до цілі наскоку. Мусів їх хтось стрічати, бачити, знати про них. А чи хтось про це повідомив вчас? Ні! І коли прийшов з трудом зібраний відділ війська, то, на жаль, ніхто не подав йому якоїсь конкретної допомоги, не потрапив, чи не хотів показати якихсь слідів...
Чому так діється, що до тепер, не зважаючи на переселення так великої кількости українців, - бандити дістають допомогу в багатьох селах, одержують провідників, постачальників, розвідчиків, шпигунів, зв'язкових, курієрів?
Чому такої допомоги не одержує (польське) військо від своїх земляків, від громадян, яких боронить? Гірше того: Чому так багато чесних поляків толерують, коли найгірші українські націоналісти підшиваються під польське громадянство? Чому не зголошують про знаних їм бандерівців? Терор українських фашистів є злим виправданням пасивности".
Акція польського війська не дала бажаних вислідів. Тоді польська влада стягає регулярні частини ВП, заступає їх спецвідцілами ВП, зложеними з комуністичного шумовиння і при їх допомозі починає 1. вересня 1945 р. переводити безоглядне примусове виселення. Збройні спецвідділи ВП окружують вибране село, силою викидають українське населення з хати і під дулами скорострілів відставляють їх до кордону, або до залізничних стацій. При тому важко побивано людей, а майно граблено.
УПА стає негайно в обороні українського населення. Акції відділів УПА були спрямовані на нищення й пошкодження шляхів комунікації, - зривання мостів, залізничих рейок, нишення залізничих стацій, - та на ліквідування переселенських комісій. Ось кілька прикладів тієї акції:
18. серпня 1945 р. у с. Ляхова зліквідовано відділ ВП, зложений з 20 бійців.
26. серпня 1945 р. на шляху біля Баряжа зліквідовано переселенчу комісію в складі 4-ох осіб.
1. вересня 1945 р. на шосі Белз-Баряж зліквідовано відділ МО, 19 польських поліцистів, разом з їхнім командантом.
15. вересня 1945 р. знищено міст на шосі Корониця - Будомир.
15. вересня 1945 р. розгромлено станицю ВП в Новій Греблі.
18. вересня 1945 р. пошкоджено міст на шосі Любачів - Рава.
19. вересня 1945 р. знищено міст біля Верхрати.
20. вересня 1945 р. знищено мости на шосі Чесанів - Брусно і Горнець - Брусно, залізничний міст на шляху Олешичі - Суховоля і два мости біля с. Тимці.
22. вересня 1945 р. перервано рейки на шляху Любачів - Ярослав і Олешичі - Нова Гребля.
25. вересня 1945 р. в с. Млинках зліквідовано трьох членів переселенчої комісії - полковника ВП і двох його співробітників.
5. жовтня 1945 р. відділи УПА зайняли залізничні стації Кристинопіль і Сокаль-Забуже. Стації і всі вагони, призначені на вивіз населения, знищено, а людей відіслано домів. На Бузі висаджено два мости, а в Кристинополі зліквідовано станицю польської міліції.
Мости знищено далі: 7. жовтня біля с. Загір'я, 12. листопада біля Жапалова, 21. листопада у Сухорові.
Більші акції проти ВП та МО переведено: 15. вересня 1945 - акція на містечко Олешичі; 28. вересня акція на станицю МО в Войтковій; 22. жовтня акція на Кузьмину і Вірчу; 28. жовтня на Ліщавку.
26. грудня 1945 р. відділи УПА обстріляли з гранатометів місто Перемишль.
Про розміри та значення цих акцій УПА говорить найкраще передана в "Нових Горизонтах" ч. 2. з датою 13. січня 1946 р. відповідь червоного маршалка Польщі Ролі-Жимєрського на інтерпеляцію посла Гловача, в якій він, признаючи, що закроєна на повне виселення українського населения Закерзоння акція останніх місяців 1945 р. піднесла відсоток виселених ледве до 65%, виправдував невдачу акціями "банд": "В часі акції ті банди, щоб перешкодити репатріяції населення, підняли боротьбу, знищуючи мости й залізничні рейки, а також спалюючи села. Дійшло до завзятих сутичок, у яких військо осягнуло дуже поважні висліди. Здобуття великої кількости зброї свідчить про серйозність тих боїв. Здобуто 31 машинових і 312 звичайних крісів, 179 автоматів, 110 пістолів і 1.768 гранат, велику кількість самоходів, возів, коней і корів".
А червоний прем'єр Осубка-Моравскі доповнив ці статистичні дані на сесії Краєвої Ради Народової: "У боях з бандами органи МО (Міліції Обивательської) понесли в 1945 р. такі страти: 1.411 міліціонерів убитих, 1.410 ранених і 940 полонених бандитами".