Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Крім цього, повне виселення українського населення позбавило збройну боротьбу УПА на цих теренах основної цілі. Тому, Командування УПА дає доручення застановити дальшу збройну бортььбу на Закерзонні. Деякі відділи одержують завдання іти в рейди на захід, решта - повинна перейти на терени УССР.
Всі відділи на Закерзонню розчленовуються на менші підвідділи і серед надлюдських зусиль, в безнастанних боях з величезною перевагою ворога, видержуючи голод і труди далеких маршів, прориваються з ворожого перстня і переходять - одні в рейди на захід, а інші, безпосередньо або через Словаччину, до УССР.
Так заgінчилася геройська боротьба УПА на Закерзонні, якою не тільки вкрито славою українську зброю, але, насамперед, створено надзвичайно важливий історично-політичний документ боротьби українського, автохтонного населення Закерзоння проти злочинного, насильного виселювання його з його прабатьківської землі.
9. НОВІ ФОРМИ БОРОТЬБИ
Велика військова акція трьох комуністичних держав - Польщі, СССР та Чехословаччини, - проти УПА весною і літом 1947 р. довела до перервання дій УПА тільки на терені Закерзоння. На теренах УССР боротьба ведеться далі.
Само-собою, що нова ситуація, яка створилась на українських землях після закінчення другої світової війни, мусіла вплинути й на структуру і форми боротьби українського підпілля. Нова політична ситуація заставляла керівництво української революційно-збройної боротьби брати до уваги довгий період, який мусить пройти між другою й третьою світовими війнами, а факт, що большевики могли тепер скупчувати на одному відтинкові окупованої території цілі армії НКВД й ЧА, робив недоцільним оперування великими повстанськими загонами. Крім цього немаловажною справою стала й проблема прохарчування. Бльокада сіл, що її застосувало НКВД, не давала змоги правильному функціонуванні постачання для великих повстанських частин, а пороблені під час переходу фронтів по лісах харчеві магазини УПА, (які в час енкаведівських бльокад стали замкненим в лісах відділам УПА в так великій пригоді), вичерпувались тим більше, що під час великих облав 1945-46 рр. багато тих магазинів попало в руки НКВД.
Думку про конечність перебудови форм революційнозбройної боротьби висловив Провід ОУН вже в своїй Деклярації з приводу закінчення другої світової війни в травні 1945 р., а Українська Головна Визвольна Рада говорить про це як про найближче завдання у своїй відозві з листопада 1946 р., визнаючи однак при тому позитивними наслідки пересунення реалізації тієї перебудови аж на зиму 1946-47 р.:
"Впродовж останніх двох років (1945-46) - говориться в цій відозві - УПА звела з енкаведівськими загонами і кинутими проти неї частинами Червоної Армії кількасот більших боїв і незліченну кількість менших боїв і дрібних сутичок, провела цілу низку саботажних акцій, знищила кілька тисяч найзапекліших ворогів українського народу зпоміж партії, НКВД, большевицької адміністрації. Революційне підпілля провело величезну протибольшевицьку політично-виховну й організаторську роботу серед українських мас. В наслідок революційно-визвольної боротьби українського народу большевицькі окупанти фактично не панують над величезною територією України і не можуть тут успішно здійснювати своїх терористичних і грабункових заходів".
В дусі нових потреб згідно з дорученням УГВР та Головного Командування УПА, приходить (згадуване вже в одному з попередніх розділів) розчленування відділів УПА на оперативно самостійні підвідділи величиною 11-50 люда. Частина бійців УПА переходить в склад СКБ - Самооборонвих Кущевих Відділів - для скріплення збройного підпілля.
Про цей перехід до нових форм боротьби говориться в органі УГВР "Бюро Інформації УГВР, випуск ч. 2":
"Закінчення 2-ої світової війни дозволило московсько-большевицьким окупантам України кинути всі свої сили на боротьбу з українським повстанським і підпільним визвольно-революційним рухом. Мир, що настав у світі, створив московсько-большевицьким імперіялістам догідні умови для зміцнення їхнього становища в середині СССР, яке зараз після війни було серйозно захитане посиленим спротивом нещадно гноблених і експлуатованих працюючих мас та національно-визвольними змаганнями поневолених народів, зокрема ж визвольною боротьбою українського народу та народу Прибалтики. Супроти всього населення, а особливо супроти українського населення на території дій УПА і революційного підпілля, большевицькі кати застосували нечуваний терор. Вони кинули на українські землі численні банди МГБ, МВД, партії, озброєної адміністрації, і дали їм повну свободу у здушуванні визвольної боротьби українського народу, хоч би навіть найбільш звірськими і жорстокими методами.
Такий стан вимагав з боку українського визвольно-революційного руху зміни тактики. Йшлося про те, щоб, враховуючи існуючі в Україні обставини, а теж сили, що ними розпоряджався визвольний рух, знайти такі форми і методи боротьби, які забезпечували б визвольно-революційний рух перед розгромом з боку окупанта та дозволили б йому далі успішно розгортати свої дії. З цих причин УПА і революційні кадри перейшли з повстанських форм масової збройної боротьби в глибоке підпіля. Суцільні віділи УПА продовжують ще діяти тільки в тих районах, де для цього були догідні природно-географічі умови, (головним чином у підкарпатських областях). Головним завданням підпілля стала організаторська і широка політично-пропагандивна робота. Її метою є повалення большевицького панування в Україні і побудова на українських етнографічних землях Української Самостійної Соборної Держави.
Перейшовши в глибоке підпілля, український визвольно-революційний рух, проте, своїх збройних акцій не припинив; змінився тільки їхній харахтер. Це вже не великі бої сотень і куренів -УПА, а постійні, дрібні сутички з ворогом розчленованих, але тісно організаційно-пов'язаних та керованих одним центром повстанських і підпільних груп. З-за кожного рога в селі чи місті, на кожній стежці, в полі чи в лісі, днем і ніччю шле большевицькому окупантові невидна рука українського повстанця і підпільника революціонера караючу кулю за кривди народу, за топтання його прав, за мільйони закатованих, запроторених у тюрми чи концтабори українських патріотів, за грабіж українського населення і знущання над ним, за намагання національно розкладати український народ і деморалізувати його, в обороні позицій українського революційно-визвольного самостійницького руху в Україні. Своїми збройними діями УПА і революційне підпілля, з одного боку, утруднюють московсько-большевицьким окупантам їхні протинародні злочинні пляни, не дозволяють їм закріпитись в Україні, завдають втрат у людях. З другого боку, цими діями вони скріплюють українські народні маси в їхньому опорі большевицьким гнобителям та втримують їх у постійній готовості до остаточної розправи з окупантом в ім'я побудови незалежної української держави".
Перехід до нових форм боротьби привів до поновного затіснення організаційних зв'язків всіх трьох формацій - УПА-ОУН-УГВР, - у зв'язку з чим при всіх звідомленнях про активну боротьбу українського народу на Рідних Землях від 1947 р., говориться завжди про "бойові дії УПА і збройного підпілля".
Восени 1948 р. Головне Командування УПА переводить розчленування й переставлення на підпільно-збройні форми боротьби теж деяких відділів УПА в районі Карпат і Підкарпаття.
Про технічну сторінку нових форм боротьби ми говоритимемо ширше в розділі про організаційну структуру УПА; для ілюстрації цих форм ми наводимо в наступному розділі уривок з реєстру боєвих дій УПА і збройного підпілля за перших два місяці 1949 р., отже після повного переведення збройної боротьби на нові форми; на цьому ж місці ограничимось до статистичного зіставлення дій УПА і збройного підпілля за роки 1947 і 1948.
В 1947 р. на терених восьми областей УССР занотовано 906 різного рода збройних і збройно-політичних акцій УПА та українського збройного підпілля, - збройних сутичок і боїв з відділами МВД, МГБ, озброєних партійців та большевицької окупаційної адміністрації, акцій для знищення ворожих адміністративних і господарських пунктів, засобів транспорту, що служать цілям грабунку українського народу, та всяких засобів большевицької пропаганди, як кіно, клюби тощо. За місяцями ці акції розподіляються так: січень 1947 р. - 26 акцій; лютий - 22; березень - З6; квітень - 90; травень - 107; червень - 111; липень - 91; серпень - 129; вересень 68; жовтень - 66; листопад - 89; грудень - 71. В поодиноких областях було: Волинська область - З5 акцій; Дрогобицька - 200; Львівська - 119; Рівенська - 26; Станиславівська - 285; Тернопільська - 204; Черновецька - 31; Закарпатська - 6 акцій.