Хатина дядька Тома

— Ну, а далі?

— Мій хазяїн мав справи з одним із тих торговців і згодом перекупив у нього мою старшу сестру. Вона була хороша дівчина — гарна на вроду, як і моя нещасна маяти, цнотлива, добре вихована. Спочатку я радів, що її куплено, бо мав тепер коло себе хоч одного друга. Та скоро мені довелося про це шкодувати. Я стояв під дверима, пане, і чув, як її шмагали нагаєм. Кожен удар боляче краяв мені серце, та я нічим не міг їй допомогти. А відшмагали її лише за те, що вона хотіла жити як годиться доброчесній дівчині; але ж за вашими законами невільниці не мають права на таке життя. Останній раз я побачив її закуту в кайдани разом з цілим гуртом рабів, яких мали везти на продаж до Нового Орлеана, хоч ото була і вся її провина. Відтоді я більше про неї не чув...

Минали довгі роки. Я ріс без батька, без матері, без сестер, мов нікому не потрібне цуценя, не знаючи нічого, крім лайки, побоїв та голоду. Вірите, пане, такий був голодний, що радо гриз кістки, які кидали собакам. Та навіть тоді, малим хлопчиськом, коли я плакав ночами, лежачи без сну, я плакав не від голоду, не від болю. Ні, сер. Я плакав за м а т і р’ ю, за сестрами, плакав, бо не мав у цілому світі жодної прихильної до мене душі. Я ніколи не знав ні втіхи, ні розради, не чув ні від кого ані слова доброго, аж доки потрапив на вашу

фабрику. Ви» містере Вілсон, перший повелися зі мною по-людському» ви напучували мене на добро, прилучали до науки, допомагали звестися на ноги, і я безмежно вдячний вам за все.

А потім я познайомився зі своєю дружиною. Ви бачили її, сер, і знаєте, яка вона красуня. Коли я переконався, що й вона покохала мене, коли ми з нею побрались, я себе не чув від щастя. Вона ж і душею така сама прекрасна, як і на вигляд. Але що ж далі? А далі з’являється мій хазяїн, забирає мене від роботи, від товаришів, від усього, що було мені любе, і кидає в самісінький бруд і гній! За що? За те, каже він, що я забув, хто я такий, отож він, мовляв, змусить мене затямити, що я всього-на-всього нікчемний негр! Та й це ще не все. Врешті йому заманулося розлучити мене з дружиною, і він звелів, щоб я покинув її і став жити з іншою жінкою, І на все це дають йому право ваші закони! Ви тільки подумайте, містере Вілсон! Кожне, так, кожне з цих лиходійств, що знівечили життя моїй матері, сестрі, дружині й мені самому, вчинено з дозволу отих ваших законів. Адже кожному господареві в Кентуккі вільно таке чинити, і ніхто не має права сказати йому зась! І оце ви називаєте законами моєї країни? Ні, сер, я не маю рідної країни, так само як не маю батька. Але я знайду її. Від вашої країни мені нічого не треба — нехай лиш дадуть мені спокій, щоб я міг з миром її покинути. А от коли я дістануся до Канади, де закони визнаватимуть мене за людину й захищатимуть мої права, отам і буде моя рідна країна, і ті закони я шануватиму. Та якщо хто й надумає мене спинити, хай начувається, бо я битимусь за свою волю на відчай душі, до останку!