Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Шимон Перес писав у газеті "Давар" 25 січня 1972 року:
"Використання закону 125, на якому засноване військове правління, є прямим продовженням боротьби за жидівську імміграцію".
Указ про освоєння перелогових земель від 1948 року із змінами 1949 року мав ту ж спрямованість, але дозволяв діяти більш прямим шляхом: не треба було навіть шукати підстав у вигляді "суспільної необхідності" або "військової безпеки", міністерство сільського господарства могло просто реквізувати будь-які покинуті землі. А масовий вихід арабського населення після актів терору, що мали місце в Деір Ясіні в 1948 році, у Кафр Касємі 29 жовтня 1956 року, після погромів "загону 101", створеного Моше Дайяном, яким довго командував Аріель Шарон, дозволив "звільнити" великі території, очистивши їх від арабських власників та трудівників і віддавши в руки жидівських окупантів.
Механізм позбавлення фелахів власності був доповнений указом від 30 червня 1948 року, надзвичайною постановою від 15 листопада 1948 року про власність "відсутніх", законом про землі "відсутніх" (14 березня 1950 року), законом про придбання землі (13 березня 1953 року) і всім арсеналом заходів, що мають метою легалізувати крадіжку, змусивши арабів покинути свої землі, щоб створити там жидівські поселення, як показав Натан Вейншток у своїй книзі "Сіонізм проти Ізраїлю".
Щоб стерти навіть пам'ять про існування палестинського селянства й додати достовірність міфу про "пустельну землю", в арабських селах знищували всі будинку, паркани і навіть цвинтарі. Професор Ізраїль Шахак дав в 1975 році порайоний список стертих з лиця землі бульдозерами 385 арабських сіл з 475, що існували в 1948 році.
"Щоб створити вигляд, начебто в Палестині до Ізраїлю була "пустеля", сотні сіл були стерті з лиця землі бульдозерами разом з будинками, парканами і цвинтарями".
Джерело: Ізраїль Шахак. Расизм держави Ізраїль, с. 152 і наступні.
Ізраїльські поселення продовжували створюватися в Цізіорданії, з 1979 року — прискореними темпами, і за класичною колоніальною традицією поселенці були озброєні.
Загальний результат наступний: після вигнання півтора мільйонів палестинців "жидівська земля", як говорять люди з Жидівського національного фонду, що становила в 1947 році 6,5 %, нині становить більше 93 % Палестини (з них 75 % належать державі і 14 % національному фонду)
Баланс цієї операції підбила, що примітно, газета африканерів ПАР "Ді Трансвалер" — фахівець із расової дискримінації (апартеїду):
"Яка різниця між способом, за допомогою якого ізраїльський народ намагається уцілітися серед нежидівського населення, і способом, яким африканери намагаються зробити те ж саме?"
Джерело: Генрі Кацев. "Південна Африка: країна без друзів". Цит. у книзі Р. Стівенса "Сіонізм, Південна Африка і апартеїд".
Та ж система апартеїду проявляється як в особистому статусі, так і в присвоєнні земель. "Автономія", яку мають намір дарувати палестинцям ізраїльтяни, є еквівалентом "бантустанів" для чорних у ПАР.
Аналізуючи наслідки закону про "повернення", Клейн порушує питання: "Якщо жидівський народ значно перевищує інше населення держави Ізраїль, то, навпаки, можна сказати, що не все населення держави Ізраїль жиди, тому що в країні існують значні нежидівські меншості, головним чином араби та друзи[8]. Питання полягає в тому, щоб знати, якою мірою існування закону про повернення, що стимулює імміграцію однієї частини населення (обумовленої релігійною і етнічною приналежністю), не може вважатися дискримінаційним".
Джерело: Клод Клейн, директор інституту порівняльного права при Ієрусалимському жидівському університеті. "Жидівський характер держави Ізраїль", Париж, 1977, с. 33.
Автор, зокрема, задається питанням, чи не застосовна до закону про повернення міжнародна конвенція про усунення всіх форм расової дискримінації, прийнята 21 грудня 1965 року Генеральною Асамблеєю ООН. Але за допомогою діалектики, про яку ми пропонуємо судити читачеві, цей видний юрист робить наступний тонкий висновок: відсутність дискримінації означає, що "акт не повинний бути спрямований проти певної групи. Закон про повернення прийнятий на користь жидів, що бажають оселитися в Ізраїлі, але не спрямований проти якої-небудь групи або національності. Я не бачу, якою мірою можна вважати цей закон дискримінаційним" (там же, с. 35).
8
Друзи — релігійна спільнота, розташована перш за все в Лівані, Ізраїлі, і Сирії. Теологічно друзи вважають себе "ісламською сектою" (прим. перекладача).