Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Палестина: 15 мільйонів
США: 7 мільйонів
Іспанія: 5 мільйонів
Інші країни (Кіпр, Єгипет, Алжир і ін.): 3 мільйони.
Джерело: Доповідь Піла, розд. 8, § 19, с. 214.
Відповідно до дослідження держдепартаменту США, переданому 20 березня 1993 року в комісію Конгресу, "більше 200 000 ізраїльтян оселилися в цей час на окупованих територіях (включаючи Голанські висоти і Східний Єрусалим). Вони становлять "приблизно" 13 % загального населення цих територій".
Близько 90 000 з них живуть в 150 поселеннях у Цізіорданії, "де ізраїльська влада володіє приблизно половиною земель".
"У Східному Єрусалимі і його арабських пригородах, що залежать від місцевого муніципалітету, 120 000 ізраїльтян заселили 12 кварталів. В секторі Газа, де жидівська держава конфіскувала 30 % і без того перенаселеної території, 3000 ізраїльтян живуть в 15 поселеннях. На Голанському плато їх 12 000 в 13 поселеннях".
Джерело: "Ле Монд", 18 квітня 1993 року.
Газета "Єдіот Ахронот", що видається в Ізраїлеві найбільшим тиражем, писала: "З 70-х років ніколи не було подібного прискорення будівництва на цих територіях. Аріель Шарон (міністр в справах житла та будівництва) веде гарячкову діяльність із створення нових поселень, розвитку вже існуючих, будівництву доріг та підготовці нових будмайданчиків".
Джерело: "Монд" від 18 квітня 1991 року.
Згадаємо, що Аріель Шарон був головнокомандуючим при вторгненні в Ліван і озброїв фалангістську міліцію, яка влаштувала погром у палестинських таборах Сабра і Шатіла. Шарон закрив очі на ці "ексцеси" і тим самим став їхнім пособником, як установила навіть ізраїльська комісія з розслідування цих масових убивств.
Збереження цих жидівських поселень на окупованих територіях і їхня оборона ізраїльською армією та збройними поселенцями (подібними до авантюристів американського "дикого Заходу") робить ілюзорною будь-яку справжню автономію палестинців і неможливим мир в умовах продовження фактичної окупації.
Головні зусилля спрямовані на заселення Єрусалиму з явною метою зробити незворотнім рішення про анексію всього Єрусалиму, хоча воно було одностайно засуджене ООН, у тому числі й самими США.
Створення поселень на окупованих територіях є кричущим порушенням міжнародних законів і, зокрема, Женевській конвенції від 12 серпня 1949 року, стаття 49 якої говорить: "Окупаційна влада не має права переселяти частину цивільного населення своєї власної країни на окуповані території".
Навіть Гітлер не порушив цей міжнародний закон: він ніколи не поселяв німецьких цивільних "колоністів" на землях, з яких вигнали французьких селян.
Привід "безпеки" із посиланням на "тероризм Інтифади" — є суцільним глузуванням. Цифри щодо цього достатньо красномовні:
"1116 палестинців загинули з часу початку Інтифади 9 грудня 1987 року від куль військових, поліцейських і поселенців, а саме: 626 в 1988-м і 1989 роках, 134 в 1990 році, 93 в 1991 році, 108 в 1992 році та 155 з 1 січня по 11 вересня 1993 року. Серед жертв 233 дитини у віці молодше сімнадцяти років". Це цифри з дослідження, проведеного Ізраїльською лігою прав людини (Бетселем).
Військові джерела називають цифру близько 20 000 поранених палестинців, а Комітет допомоги палестинським біженцям при ООН — 90 000.
З 9 грудня 1987 року були вбиті 33 ізраїльських солдата, з них чотири в 1988-м, чотири в 1989-м, один в 1990-м, два в 1991-м, одинадцять в 1992-м і одинадцять в 1993 році.
Відповідно до армійських звітів, на окупованих територіях було вбито сорок цивільних осіб, переважно поселенців.
За даними гуманітарних організацій, 15 000 палестинців утримувалися в 1993 році в цивільніх і військових в'язницях.
Дванадцять палестинців умерли в ізраїльських в'язницях з часу початку Інтифади, причому деякі з них за дотепер не з'ясованих умов, — стверджує Бетселем. Ця гуманітарна організація вказує, що "щонайменше 20 000 ув'язнених щорічно піддаються катуванням при допитах у військових в'язницях"
Джерело: "Ле Монд", 12 вересня 1993 року.
Ізраїль постійно порушує міжнародні закони, вважаючи їх "клаптиком паперу". Більше того, як пише професор Ізраїль Шахак, "ці поселення за самою своєю природою вписуються в систему грабежу, дискримінації і апартеїду".
Джерело: Ізраїль Шахак. Расизм держави Ізраїль, с. 263.
А от свідчення Ізраїля Шахака про ідолопоклонство, що підмінює бога Ізраїлевого державою Ізраїль:
"Я жид, який живе в Ізраїлі. Я вважаю себе законослухняним громадянином. Я щорічно проходжу службу в армії, хоча мені вже більше сорока років. Але я не збираюся присвячувати себе ні державі Ізраїль, ні якійсь іншій державі або організації. Я відданий своїм ідеалам. Я вірю, що потрібно говорити правду і робити все необхідне, щоб врятувати справедливість і рівність для всіх. Я прив'язаний до жидівської мови і жидівської поезії, і мені подобається думати, що я скромно поважаю деякі цінності наших древніх пророків.