КГБ СРСР. Спогади опера

Якщо взяти число 600 тисяч — оце, мабуть, і буде та кількість бійців, що пройшла через УПА за 10–15 років. Зрозуміло, що кадрових енкаведівців і кадебістів за ці роки воювало проти повстанців значно більше.

Я людина військова, тому мені знайомі цифри так званої мобілізаційної готовності. А саме – визначено, що 15 чоловік мирного населення дають одного, хто за віком, здоров'ям здатен носити зброю. Отже, помноживши 50 тисяч на 15 років, ми й отримаємо приблизно ту кількість вояків — 600 тисяч, що представляли наявні в ті часи 8–9 мільйонів населення західних теренів України.

Оця досить приблизна математика й твердить, що проти НКВД піднявся весь народ. І саме цей факт старанно замовчувався.

Надзвичайно багато документів з архівів КДБ, свідчень пройшло переді мною у зв'язку з відомою статтею Сахніна в «Литературной газете» у 1985 р., де він викрив псевдо командира і «героя» партизанського загону ім. Щорса, що нібито діяв на Київщині і Чернігівщині, — Кривця. Згори було дано команду довести, що загін такий був і хоробро воював.

Ті документи відкрили мені очі на всю правду.

Мною особисто було опитано близько 150 ветеранів, серед яких були і колишні партизани, ветерани УПА, радянської армії, які проживали в Басані, Баришівці, Яготині, Згурівці. Працюючи у складі групи офіцерів під керівництвом заступника начальника управління КДБ, я вивчив багато документів з архівів КДБ Київської обл. Потім доповів керівництву про результати роботи, де зазначив: з документів випливає, що навесні 1942 року на території Київщини (здебільшого це південні райони — Богуславський, Кагарлицький, Рокитнянський, а також лівобережні) існувала така пропорція: на одного радянського партизана в боротьбі проти фашистських окупантів припадало десять партизанів ОУН–УПА. Отже, практично антинімецький партизанський рух організувала ОУН. Я бачив конкретні прізвища, біографії оунівців, написаних пізніше вже радянськими так званими «мобработніками».

Звідки ж узявся міф тільки про масову героїчну боротьбу саме радянських партизанів, очолюваних компартією? Значною мірою цьому сприяло те, що коли 1942–го підійшла червона армія, багато з них просто поміняли відзнаки УПА на червоні стрічки та зірки. І їх можна зрозуміти чисто по–людському. (Згадаймо відомий кінофільм «Весілля в Малинівці»). Я зовсім не хочу бодай трохи принизити цих людей, але це було саме так. Близько половини мною опитаних потвердили, що пішли воювати проти німців незалежно від кольору загонового знамена. Проти окупантів–німців — і все! А оскільки боротьбу підняли і очолили люди з ОУН, то й опинилися вони під синьо–жовтими прапорами.

Отже, розповіді учасників партизанської боротьби засвідчили, що половина бійців була просто проти німців, а половина — свідомо боролася з окупантами за українську національну ідею. Ці документи бачили також свідки, які могли б захистити мене в разі потреби в суді.

Є село Медвин у Богуславському районі із населенням на той час 7 – 8 тисяч мешканців. Так от, у вересні 1945 року з нього було вислано понад 800 чоловік «на поселення» як «посібників банд УПА». Це практично вся молодь. Я читав документ — лише поширеним у цьому листі прізвищем «Смоляр» було заповнено 4 сторінки, а інших — ще на 6–8 сторінок. Уявляєте, 800 «посібників банд ОУН–УПА» в одному селі і не десь на Заході, а за кілька десятків кілометрів на південь од столиці. І здебільшого це була молодь 1924–28 років народження.