КГБ СРСР. Спогади опера
- Автор: Ушенко Володимир
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «КГБ СРСР. Спогади опера». Краткое содержание книги:
Звичайно, більшість із нас, маю на увазі, мислячих людей, читали книги Віктора Суворова (Володимира Різуна), зокрема його «Акваріум». Але це книги віддалені від нашої буденної реальності, він висвітлює особливі стосунки в ГРУ. Це десь ніби далеко…
Володимир Ушенко, колишній офіцер КГБ, який порвав з цією організацією в 1991 році, за два тижні до так званого «путчу», викладає в своїх творах так ніби будні районного кагебешника і роботи цієї, дійсно, сатанинської організації. Пише він цікаво, захопливо, навіть із іронією і сарказмом. Хоча із фактів наведених ним випливають страшні картини нашої недавньої дійсності, беруть дрижаки…
Автор згадує в своїх оповіданнях таке: від шантажу і пресингу кагебешниками окремих ворогів «ворогів народу» в недалеких 60–х, 70–х і навіть 80–х роках багато з них стали неврастеніками, алкоголіками чи покінчили життя самогубством.
Володимир Ушенко без перебільшення можна сказати «оре цілину» в українській літературі, ніким не зачеплену. Автор «оре» майстерню, талановитою рукою цікаво викладає матеріал. Безумовно, цю книгу треба читати.
Присвячується оперуповноваженому московського управління КГБ капітану Віктору Орєхову, який свідомо постав проти радянської системи, захищав дисидентів, попереджував їх про підготовані гебешниками гострі заходи: обшуки, аудіо–і відеозаписи, телефонні прослушки, арешти. Був заарештований і засуджений на 8 років позбавлення волі, які відбув від дзвінка від дзвінка. Вини своєї не визнав, не каявся, а в листах керівництву СССР з місць ув'язнення доводив про неприпустимість використання спецслужб проти політичного інакомислення, однак марно.
В 1990–их зайнявся політичною діяльністю, співробітничав з комітетом «Гласность», був активістом «Демократического союза», політичним радником Валерії Новодворської.
В 1995–му році проти нього була сфабрикована кримінальна справа і його знову було засуджено на 3 роки.
Зараз живе в США, працює розносчиком піцци.
— А як ще ми зможемо відкрити україномовний клас?
Її згадка про україномовний клас остаточно мене спантеличила…
Далі пішли тільки короткі гудки – чи то Ліда кинула слухавку, чи то може хтось пильний відімкнув (автоматів cлідкування тоді ще не було – і справді, в це зараз важко повірити…).
Вже потім Ліда мені розповідала про той безлад, що творився в диспетчерській службі аеропорту: ніхто не відміняв рейсові борти з численними відпочивальниками, пасажирами інших міжнародних і внутрішніх рейсів. Приходилось суміщати щоденний графік з надзвичайною ситуацією.
Аеропорт має дві злітно–посадочні смуги, одна з яких повністю контролювалась військовими, але яку в той же час жваво експлуатували обидві сторони. Злітні смуги були паралельні, починались будівлею аеропорту з пасажирським терміналом і численними допоміжними службами, що стояв між ними і закінчувались кілометрів за три далеко в полі різними «руліжками» і між якими одиноко стояв «туалет типу сортир», звичайна шпаківня на одне очко.
Військово–транспортні борти підходили до повітряного району аеропорту з поодинці з півночі і їх акуратно ставили у «коло» на значній висоті, щоб не заважати виконанню буденного графіку роботи летовища. Диспетчери тут же вираховували і видавали бортам параметри ешелонів, швидкість, дистанції, напрям і швидкість вітру тощо. Вишколені військові пілоти десантних Ілів дотримувались радіотиші, в той час як в телефонно–телетайпному режимі конференції між оперативними черговими військових штабів Москви, Києва, Мінська і Вітебська, основних та запасних аеродромів, черговими міністерства транспорту Москви та Києва велись не просто переговори, а справжній «базар» з лайками, матюками, погрозами, криками, істериками. Інколи він припинявся, коли хтось з керівників намагався прийняти якесь вольове рішення і всім щось наказати, проте ці накази явно суперечили всім можливим інструкціям і дозволам, що тут же в ефірі коментували диспетчери, які, за всіма писаними і неписаними правилами, мали вирішальний голос в цій какафонії. Учасники цього унікального радіобазару примудрялись в перервах між радіолайками зазирати в телевізори, де вже транслювалось «Лебедине озеро», яке періодично переривалось зачитанням Указу віце–презилента про ГКЧП. Всі дружно відмовлялись брати на себе будь–яку відповідальність, а в разі звернення тут же посилались на свою «відповідну інструкцію», яку кожен тримав у себе на колінах.
Час спливав, у бортів, що підійшли першими вже підходило до кінця паливо, а єдино правильного рішення не було.
В цей час штатна військова охорона периметру аеродрому була приведена в режим «отражения агрессии», навкруги злітних смуг з’явились вантажні будки «Уралів», «Зілів» і «Газонів» вперемішку з бронетранспортерами та саміходними зенітними установками, зчетверенні дула яких відбивали сонячні зайчики і навіювали невеселі думи. Цю чисельну техніку і ланцюжки солдат, що біжать, було прекрасно видно з вершечку вежі, де розташувалась диспетчерська служба і їх вигляд, м’яко кажучи, не сприяв її професійній пильності і зосередженості.
Раптом старший зміни диспетчерів прильоту порадив «відсунути» цю військову армаду хоча б на півтора–два кілометри від будівлі аеропорту, щоб не спровокувати паніку серед пасажирів і обслуги, якою була вщерть набита ця споруда в цей спекотний недільний день розпалу сезону відпусток.
Ця «порада» була настільки слушною, що була беззаперечно сприйнята як наказ і прийнята до практичного виконання. Саме «виконання цієї поради», на думку чисельних свідків тієї події, послужило якоюсь іскрою дієвості влади і кінця анархії. Так, як ця команда прозвучала в режимі теле–радіо–конференції, вона була з полегкістю сприйнята всіма учасниками «радіобазару» і з цього моменту всі, без урахування звань і посад, звертались до старшого зміни як до головного командира.
Стали надходити доповіді передових бортів про наявність палива, з чого стало ясно, що вони вже «прилетіли» — пального вистачало тільки на посадку. Іншого рішення бути вже не могло.
Після команди старшого зміни: «Увага, підготувати смугу для прийому бортів» — базар раптом припинився, все стало звично, буденно, розмірено і навіть красиво. Всі знали що робити, команди надходили і виконувались з точністю нікельованого хронометра, красиві металеві птахи з трихвилинним інтервалом торкалися розпеченого бетону, миттєво гальмували і скочувались на «руліжки», звільняючи смугу для наступного красеня Іла.
Це легко читається, а ви просто помножте 3 хвилини на 40 бортів і отримаєте повних дві години – саме стільки повинна була тривати посадка дивізії. І все це впереміжку між зльотами і посадками пасажирських бортів на паралельній смузі, адже графіки роботу аеропорту ніхто не відміняв.