Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
11 серпня Чорний полк перейшов у с. Бариш. На фронті — незначна гарматна стрілянина. Постій був дуже поганий, бо село спалене за Світової війни, люди живуть у землянках. Фуражу і хліба за жодні гроші дістати не можна. Люди й коні голодні. Командир дивізії виїхав до штабу армії, залишивши мене заступником.
Дня 12 серпня пізно ввечері вся дивізія перейшла до с. Ковалівки, де й розташувалася.
14 серпня на фронті спокій. Весь Чорний полк на навчанні в кінному ладі. У штабі полку засідає комісія під моїм головуванням — маємо перевірити дійсні ранги старшин.
Наступного дня стало відомо про приїзд Головного отамана Петлюри. Опівдні вся дивізія вишикувалася на майдані. Петлюра приїхав машиною. Був задоволений виглядом козаків і, подякувавши за службу, казав відпустити полки.
16 серпня о 5-й годині дивізію підняли по тривозі. За кілька хвилин Чорний полк галопував на місце збірки.
Вночі ворог непомітно перейшов р. Стрипу й атакував с. Олешу, де стояв штаб 1-ї Запорозької бригади. Штаб і 1-й курінь вирвалися тільки з душами. Підоспів Мазепинський курінь і атакував червону кінноту. Нерішучість заступника командира дивізії [Павла] Триліського дала можливість ворожій кінноті спокійно перейти Стрипу і з'єднатися зі своєю піхотою. Переслідувати ворога пішла 3-тя сотня, а полк повернувся в Ковалівку. Знову треба було сідлати, бо мали приїхати командарм і якісь румунські офіцери…
Розпочався військовий парад, проходження полків… До 18 серпня наша піхота в безупинних боях, а дивізія парадує…
Відступ до Дністра
У той час Кінна армія Будьонного, тиснучи війська Південного польського фронту, просувається на Львів, а 16 серпня, форсуючи Західний Буг між Камінкою (нині м. Кам'янка-Бузька. — Ред.) і Буськом, з'являється в околицях Львова. Значні відділи цієї кінноти 18-го і 19 серпня форсують Дністер і переривають залізничні лінії Львів — Стрий — Станіславів, таким чином нищать зв'язок Української армії із 6-ю польською армією. В таких обставинах, маючи у глибокому запіллі ворожу кінноту, Українська армія в ніч з 18-го на 19 серпня починає відступ з лінії Стрипи за Дністер. Зв'язок з польською армією налагоджується з допомогою літаків.
18 серпня о 9-й вечора Чорний полк одержав наказ вирушити на с. Товстобаби (тепер с. Високе. — Ред.). Шлях ішов лісом. Темно як у могилі. Дорога неможлива. Скрізь рови, річки з попсутими мостами, а до того ще й болото. Тільки і чути команду: "Під ноги!", але все одно щохвилини хтось обривався і разом з конем падав у воду, а точніше, в болото.
Переїхавши річку Золоту Липу, дивізія стала на двогодинний відпочинок у с. Товстобаби, після чого рушила далі й о 4-й годині ранку стала на спочинок у с. Кіньчаки.
19 серпня — Спаса. Населення святить яблука і груші. 1-ша сотня Чорного полку вислана в роз'їзд на м. Підгайці, звідки її ворог двічі вибивав, але Контратаками сотня поверталась. О 7-й вечора згідно з наказом штабу армії дивізія вирушила на м. Галич. Ніч темна, переходи робити трудно.
О 10-й годині вечора дивізія стала в Галичі. Тут одержали наказ затриматися. Стали на майдані. Козаки розклали багаття і грілися, бо ніч холодна. З обозу привезли два пуди сала, яке одразу поділили між сотнями.
Увесь час шляхом проходили обози польської армії. Козаки, які перший раз бачили польське військо, весь час жартували з нього, щоб не тікали до "лису"…
У польському обозі повно гусей, курей і свиней. Видно, що все це не купувалось. Козачата за своїм звичаєм почали полювати на все, що погано лежало на польських возах. Тільки і чути "пся крев" та сміх козаків, коли вдалося щось потягнути. Цілу ніч простояли на майдані біля вогнищ. Тільки вранці квартир'єри розвели сотні на спочинок у м. Галичі.
Ранок 20 серпня кидався чудовий. Козаки майже не спали, бо піхота розпочала бій, який було дуже добре видно, і всі приглядалися з цікавістю.
О 10-й ранку прийшов наказ сідлати і вирушати на збірне місце. Дивізія ішла на Ходорів, щоб допомогти Полякам. Командира дивізії не було, він поїхав до штабу армії. Дивізію провадив полковник Триліський. Чорний полк ішов в авангарді. Дорогою часто траплялися польські відділи по 20–30 люду, які при нашому наближенні підносили руки вгору і піддавалися, вважаючи нас за большевиків. Від них забирали зброю і пускали на чотири вітри…
У тому часі сильний відділ Кінної армії Будьонного прорвався на тили Польської армії в районі Ходорова. В дорозі зустріли ми роз'їзд ворожої кінноти числом у 50–60 шабель, який майже весь їхав на селянських підводах, маючи коні в поводах. Зловили з півдесятка цих оригінальних кіннотників. З їхніх слів довідалися, що належать до кінної дивізії "Червоного козацтва". Червона дивізія сама себе підставила під удари української кінноти, бо два полки ворожої дивізії стояли на лівому березі Дністра, а два — на правому. Коні у них помучені, ледве ходять… Два полки, що на одному боці з нашою кіннотою, мали до 500 шабель.