Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
«Капітальні малюнки», — казав Шльома, віддаляючи їх від себе з виглядом поціновувача.
Його обличчя ясніло відблисками кольорів і світла. Час від часу він скручував долоню навколо ока й дивився крізь той імпровізований окуляр, змінюючи риси сповненою серйозності та знання справи гримасою.
«Можна сказати, — говорив Шльома, — що світ пройшов через твої руки, щоб оновитися, злущитися і змінити шкіру, мов якась дивна ящірка. Невже ти думаєш, ніби я крав би і вчиняв тисячі своїх неподобств, якби світ аж настільки не занепав і зносився, якби речі в ньому не втратили своєї позолоти — далекого відблиску Божих рук? Що робити з таким світом? Як не засумніватися, не впасти духом, коли все в ньому наглухо закрите, замуроване понад своїм сенсом — тож усюди лише стукаєш по цеглинах, мов у стінах в’язниць? Ти мав би народитися раніше, Юзефе».
Ми стояли в тій напівтемній глибокій кімнаті, що в перспективі видовжувалася до відчиненого в бік Ринку вікна. Звідти до нас долинали хвилі повітря в ніжній пульсації, що розпросторювалися тишею. Кожний приплив надносив новий її заряд, насичений кольорами далини так, ніби попередній було вже зужито і вичерпано. Ця темна кімната жила тільки відблисками далеких будинків за вікном, відбивала у своїй глибині їхні барви, наче cameraobscura[110]. Крізь вікно, ніби у фокусі бінокля, видно було голубів на поліційній вартівні — надуті, вони походжали краєм аттики[111]. Час від часу всі вони зривалися й описували над Ринком одне-два півкола. Тоді кімната на мить світлішала від їхніх оперень, ширшала відблисками їхнього далекого тріпотіння, а потім знову гасла, коли, сідаючи, вони складали крила.
«Тобі, Шльомо, — сказав я, — можу розкрити таємницю цих малюнків. Уже від самого початку мене мучили сумніви, чи справді я їхній автор. Інколи вони здаються мені мимовільним плагіатом, чимось таким, що було мені підказане і підсунуте… Ніби щось чуже скористалося моїм натхненням для якихось мені не знаних цілей. Бо мушу сказати правду, — я стишив голос, дивлячись йому в очі. — Я знайшов Автентик».
«Автентик»? — запитав Шльома, просвітлений раптовим осяянням.
«Саме так. Зрештою, дивися», — сказав я, нагинаючись над шухлядою комоду.
Спершу я витягнув єдвабну сукню Аделі, коробку зі стрічками, її ж нові пантофлики на високих підборах. Повітрям розійшовся запах пудри й парфумів. Я дістав ще кілька книжок. На дні справді лежав давно не бачений дорогий зшиток — і світився.
«Шльомо, — сказав я зворушено, — глянь, оце лежить…».
Але він занурився в медитацію з Аделиним пантофликом у руці, з усією поважністю роздивляючись його.
«Бог цього не повідав, — говорив Шльома, — але все ж, як глибоко мене це переконує, припирає до стінки, відбирає останній аргумент. Ці лінії невідпорні, вони вражають своєю влучністю, остаточністю і, наче блискавка, вдаряють у саму суть. Чим заслонитися, що їм протиставити, якщо сам ти вже перекуплений, викреслений і зраджений найвірнішими спільниками? Шість днів творіння було Божих і світлих. Але на сьомий день Він відчув під руками чужий згусток і, вражений, відсмикнув руки від світу — хоч його творчий запал був розрахований ще на багато днів і ночей. О, Юзефе, стережися сьомого дня…».
І з жахом піднімаючи вузький Аделин пантофлик, продовжив так, ніби лискуча й іронічна виразність цієї пустої лакованої шкаралущі врекла його: «Чи розумієш ти весь потворний цинізм цього символу на жіночій нозі, всю провокацію розпусної ходи на цих вигадливих підборах? Та як би я смів залишатися під владою цього символу! Боже збав мене від такого вчинку…».
Так говорячи, він зграбними рухами запихав Аделині пантофлики, сукню й коралі собі за пазуху.
«Шльомо, що ти робиш?» — запитав я ошелешено.
Але він уже швидко прямував до дверей, ледь накульгуючи у своїх підкорочених картатих штанах. У дверях він ще раз обернув до мене своє сіре, геть невиразне обличчя і заспокійливо поклав палець на вуста. Відтак зник за дверима.
Весна
Це історія однієї весни — тієї, що була справжніша, осяйніша і яскравіша за інші весни, тієї, що просто і всерйоз узяла свій дослівний текст, отой натхненний маніфест, писаний найяснішою, святковою червінню, червінню поштових лаків та календарів, червінню кольорового олівця й ентузіазму, амарантом[112] щасливих телеграм звідтіля…
Кожна весна починається так само — з отих велетенських і приголомшливих, неспівмірних з однією лише порою року гороскопів, у кожній — скажімо тут про це раз і назавше — все це є: безконечні походи й маніфестації, революції й барикади; через кожну певної миті проноситься той гарячий вихор самозречення, те безмежжя смутку і захвату, що намарне шукає собі відповідника в дійсності.
110
Світлонепроникна скринька з малим отвором у передній стінці, крізь який на задню стінку падає зображення освітленого предмета, що знаходиться ззовні; часто застосовувана художниками у XVIII столітті для прокреслювання перспективи.
111
Горизонтальний архітектурний елемент понад найвищим виступом будівлі, що цілком або частково заслоняє дах.
112
А м а р а н т — рожево-червоний з фіолетовим відтінком колір.