Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

В їхньому житті, сповненому закритої в собі самій краси, не було місця жодній альтернативі. Знудьговані в цій досконалій в’язниці без виходу, огорнуті спліном, вони муркотіли у зморщену губу з виразом безпідставної жорстокості на дещо розширеній складками усміху морді. Нижче прослизали тихцем куниці, тхори і лиси — тварини-злодюги, істоти з недобрим сумлінням. Підступами, обманом та інтригами вони дорвалися до свого місця в бутті всупереч намірам творіння і, переслідувані ненавистю, загрожені, вічно на чатах, вічно в неспокої за оте своє місце, жагуче любили своє украдене, сховане по норах існування, готові жертвувати кожним шматком своїх тіл на його захист.

Нарешті пройшли всі, і в моїй кімнаті запанувала тиша. Я знову почав малювати, занурений у свої зшитки, що дихали блиском. Вікно було відчинене, й на підвіконному виступі тріпотіли під весняним вітром горлиці й сизарі. Нахиляючи голову, показували у профіль округле скляне око, якесь наче здивоване і летюче. Дні стали м’якими, опалевими і просвітленими, іноді ж — перлистими, сповненими солодкої мли.

Настали великодні свята, і батьки поїхали на тиждень до моєї заміжньої сестри. Я лишався в помешканні сам на сам зі своїми видіннями. Аделя щодня приносила мені сніданки й обіди. Я не зауважував миті, коли вона спинялася на порозі, святково вдягнута, пропахла весною своїх єдвабів і тюлі.

Крізь відчинене вікно затікали лагідні повіви, наповнюючи кімнату відблисками далеких краєвидів. Якусь мить ті навіяні кольори ясних далей трималися в повітрі — й відразу ж розпливалися, розвіювались у блакитну тінь, у чуйність і зворушеність. Повінь видінь дещо заспокоїлася, виплеск марев послабшав і вщух.

Я сидів на долівці. Довкола мене на підлозі лежали шматочки кольорової крейди і ґудзички фарб, кольори, лазурові — з придихом свіжості, зелені — заблудлі десь аж на межах подивування. І коли я брав у руку червону крейду, то в ясну далеч вирушали фанфари щасливої червіні, і всі балкони відпливали хвилями червоних корогов, а будинки вишиковувались уздовж вулиці тріумфальною лавою. Колони міських пожежників у малинових уніформах маршували парадно на світлих і щасливих шляхах, і панове салютували собі навзаєм котелками черешневої барви. Черешневий солод, черешневий спів щигликів опанували повітрям, що повнилося лавандою й ніжними відблисками.

А коли я сягав по блакитну барву, то вулицями, всіма їх вікнами, йшов кобальтовий відблиск весни, дзвінко відчинялись одна по одній шибки, залиті блакиттю і синім вогнем, фіранки здіймалися, мов по тривозі, і радісний легкий протяг дефілював тією шпалерою розхвильованих муслінів та олеандрів на порожніх балконах так, ніби на другому кінці довгої світлої алеї вже з’явився хтось дуже далекий і йшов сюди, наближався — променистий, випереджуваний вістю, передчуттям, благовіщений ластів’ячими злетами, осяйними вітками, розкидуваними на кожній милі.