Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
Якраз на Великодні свята, під кінець березня чи на початку квітня, з в’язниці виходив Тобіасів син Шльома, якого постійно замикали на зиму після бешкетів та скандалів літа-осені. Одного з пополуднів тієї весни я бачив його з вікна: він вийшов від перукаря, що в одній і тій самій особі був ще й міським цирульником, підстригачем та хірургом, і з рішучістю, набутою в суворих умовах криміналу, прочинивши скляні блискучі двері перукарні, зіступив трьома дерев’яними сходинками — посвіжілий, помолоділий, з охайно обстриженою головою, у підкороченому сурдуті та високо підтягнутих картатих штанах, стрункий і моложавий попри свої сорок.
Площа Святої Трійці о тій порі була порожня і чиста. Після весняної таловини і грязюки, прополощених пізніше зливами, бруківка нині виглядала вмитою й висушеною протягом багатьох днів тихої м’якої погоди, великих і навіть уже дещо зашироких як на таку ранню пору днів, видовжених дещо понад міру, надто ж вечорами, коли присмерк розтягувався без кінця, все ще порожній у своїх надрах, марнотний і безплідний у своїх надто великих очікуваннях.
Коли Шльома зачинив за собою засклені двері перукарні, в них відразу зайшло небо — як і в усі малі вікна цього двоповерхового будинку, відкритого чистим глибинам тінистого небосхилу.
Зійшовши зі сходинок, він опинився цілком самотнім на краєчку великої й порожньої площевої мушлі, що нею перетікала небесна блакить без сонця.
Велика і чиста площа того пополудня лежала, мов баня зі скла, мов новий непочатий рік. Шльома стояв на його березі цілком сірий і згаслий, завалений блакитним — і не важився пошкодити тієї досконалої кулі неторканого дня.
Лише раз на рік, у день виходу з в’язниці, Шльома почувався таким чистим, новим і нічим не обтяженим. День приймав його в себе відмитим від гріхів, оновленим, сповненим єднання зі світом; день зітхав — і відкривав йому чисті кола своїх обріїв, увінчані тихою красою.
Шльома не квапився. Стояв на краєчку дня і не зважувався переступити, перекреслити своєю дрібною, молодою, ледь кульгавою ходою цього лагідно зведеного склепіння пополудневої мушлі.
Прозора тінь лежала над містом. Мовчання третьої години пополудня видобувало з будинків чисту крейдяну білість і безгучно, мов колоду карт, розкладало її довкола площі. Обдарувавши її першим витком, воно розпочинало новий, черпаючи резерви білості з великого барокового фасаду Св. Трійці, який, ніби велетенська сорочка Бога, що злетіла з небес, помережаний пілястрами, ризалітами[108] і фрамугами, розчепірений пафосом волют і архівольт, квапливо приводив на собі до ладу цю простору збурену одіж.
Шльома підняв голову, принюхуючись до повітря. Легкий повів надносив пахощі олеандрів, святково прибраних помешкань і цинамону. Тоді він голосно чхнув на всю свою славетну потужність, від якої злякані голуби позривалися з даху поліцейської вартівні. Шльома усміхнувся до себе самого: чутливістю ніздрів Бог провістив йому весну. Цей знак був певніший за повернення лелек — відтепер дні мали бути позначені цими детонуваннями, що, загублені в міському шумі, то звіддалік, а то зблизька супроводжували його події своїм дотепним коментарем.
«Шльомо!» — покликав я з вікна нижнього поверху.
Шльома побачив мене, мило всміхнувся і привітався помахом руки.
«Ми з тобою самі на цілий Ринок — я і ти», — мовив я тихо, позаяк роздута баня неба дудніла, мов бочка.
«Я і ти, — повторив він, сумно всміхаючись. — Який порожній нині світ!».
Ми могли би поділити його й назвати по-новому — такий він був нічий, беззахисний і відкритий. У такі дні Месія[109] підходить аж до країв горизонту і дивиться звідти на землю. І коли бачить отак її білою, тихою, в усій її блакиті та задумі, може статися, що в очах йому зникне межа, синюваті пасма хмарин ляжуть під ноги доріжкою, й сам не відаючи, що чинить, він зійде на землю. І земля у своїй задумі навіть не запримітить того, хто зійшов на її шляхи, а люди попрокидаються від пообідньої дрімоти й нічого не пам’ятатимуть. Уся історія буде немов затерта, і буде все, як за правіків, перш ніж вона почалася.
«Аделя вдома?» — запитав Шльома з усмішкою.
«Нікого нема, зайди на хвильку, я покажу тобі свої малюнки».
«Якщо нікого нема, то не відмовлю собі в задоволенні. Відчиняй».
І по-злодійському роззираючись у брамі на обидва боки, Шльома увійшов досередини.
108
Р и з а л і т (з італ.) — частина будинку, висунута вперед на висоту всіх поверхів.
109
М е с і я — визволитель Ізраїлю, прихід якого заповіли пророки.