Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
Дні стали довгі, ясні та розлогі — занадто розлогі, як на своє наповнення, все ще вбоге й ніяке. Це були дні на виріст, дні, сповнені чеканням, змарнілі від нудьги й нетерпіння. Ясний подих світлого вітру йшов крізь пустку тих днів, ще не скаламучений видиханнями голих і повних сонця городів, продував дочиста вулиці, тож вони робилися довгими і проясненими, святково виметеними — так, ніби чекали на чиєсь іще далеке і невідоме пришестя. Сонце поступово наближалося до місця свого перетину з небесним екватором, сповільнювало ходу, доходило зразкової позиції, що в ній мало знерухоміти в ідеальній рівновазі, випускаючи раз за разом вогняні струмені на порожню всепоглинаючу землю.
Світлий і нескінченний протяг віяв на всю широчінь обрію, шикував дерева в алеях під чисті лінії перспективи, лагіднішав у своєму великому і пустому самозавіюванні і врешті спинявся — із забитим подихом, величезний, дзеркальний, немов би хотів помістити у своєму всеохопному дзеркалі ідеальний образ міста, фата-моргану, продовжену вглиб його увігнутості. Тоді світ на мить завмирав, тамував подих, просвітлений, хотів увійти повністю в те оманливе відображення, в ту тимчасову вічність, яка йому відкривалася. Але щаслива нагода минала, вітер ламав своє дзеркало, і нами знову заволодівав час.
Настали великодні канікули, довгі і непроглядні. Вільні від школи, ми валандалися містом без мети й потреби, не вміючи скористатися свободою. Це була цілком порожня, неокреслена і позбавлена будь-якого застосування воля. Самі ні в чому ще не визначені, ми сподівалися визначеності від часу, який не міг її знайти, гублячись посеред тисячі стежок.
На бруківці перед кав’ярнею вже було поставлено столики. Пані сиділи за ними у світлих барвистих сукенках і малими ковтками, ніби морозиво, ковтали вітер. Спідниці тріпотіли, вітер торгав їх знизу, мов малий розлючений песик, пані шарілися; від сухого вітру їхні обличчя пломеніли, а губи шерхли. Був усе ще антракт і його велика нудьга, світ поступово і схвильовано підходив до якоїсь межі, завчасу прибивався до якоїсь мети і чекав.
У ті дні нас усіх здолав вовчий апетит. Висушені вітром, ми бігли додому, щоб у тупому заціпенінні спожити велетенські кусні хліба з маслом, на вулиці купували великі і хрусткі зі свіжості бублики й сідали з ними рядком у широкій брамі кам’яниці на Ринку — порожній та склепінчастій — без жодної думки в голові. Крізь низенькі аркади виднілася біла і чиста площа. Бочки з-під вина шикувалися під стіною й пахтіли. Ми сиділи на довгій ляді, з якої в базарні дні продавали барвисті селянські хустки, і з нудьги та безділля тупотіли ногами по дошках.
Як раптом Рудольф з ротом, повним бубликів, витягнув з-за пазухи альбом для марок і розгорнув його переді мною.
Тоді я зрозумів, чому та весна досі була така пуста, увігнута й мала забитий подих. Не знаючи про це, вона затихала в собі, вмовкала, відступала углиб — звільняла місце, відкривалася вся у чистий простір, у порожню блакить без уявлення та визначення — здивована гола форма для розміщення невідомого змісту. Звідси ця блакитна, ніби зі сну пробуджена нейтральність, ця велика й начебто байдужа готовність до всього. Та весна вся трималася напоготові, безлюдна й широка, вона вся віддавалась у розпорядження без дихання і пам’яті: словом, вона чекала на об’явлення. Хто ж міг подумати, що воно з’явиться — цілком готове, в повній амуніції та сліпучо-сяйливе — з Рудольфового альбому для марок?
Це були дивовижні скорочення й формули, рецепти цивілізацій, підручні амулети, в яких між двох пальців можна було відчути сутності кліматів і провінцій. Це були перекази імперій та республік, архіпелагів та континентів. Бо хіба цезарі й узурпатори, завойовники і диктатори могли посісти щось більше? Зненацька я пізнав насолоду заволодіння землями, гостроту недоситу, який можна потамувати лиш пануванням. Разом з Александром Македонським[118] я запрагнув усього світу. І жодної п’яді земної менше.
118
Постать і життя А л е к с а н д р а М а к е д о н с ь к о г о (Великого, 356—323 до н. е.) обросли легендами, що використовуються в літературі. Згідно з одним із переказів, він колись начебто сказав, що на небі немає місця для двох сонць, а на землі для двох володарів.