Андрій Лаговський

І завсіди в усіх тих поїздках Володимир почував, що в професора стає більше спільності з його братами, ніж з ним, і що йому, Володимирові, краще випадає мовчати серед кожної розмови, коли він не хоче грубо порушувати той ліричний тон і той сентиментальний настрій, які переймали його братів та Лаговського, а йому органічно були наполовину чужі.

Увечері, перед сном, а як іноді то аж до півночі або й пізніше, вони перебували у шкільному саду в павільйончику, що звисав понад самим морем; полягавши грудима на довгому столі та спершись головою на лікті, вони слухали, як море вночі шумить, плескаючись об берег. Часом Лаговський, що мав дуже тонкий музикальний слух і гарну музикальну пам’ять, приносив туди свою скрипку і, без доброї техніки, але і без фальші, награвав їм усякі знайомі оперові та концертові мелодії, які кому хотілося згадати собі.