Таємниця зміїної голови
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-038-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємниця зміїної голови». Краткое содержание книги:
Колись у цих краях гуляв народний месник Устим Кармелюк. Вороги називали його розбійником. І десь там сподвижники Кармелюка заховали великий діамант небаченої краси. А за скарбом, звісно, полюють лихі люди. Вони хочуть забрати собі не лише діамант, а й увесь замок. Чи вдасться нашим героям — Данилові, Богданові, Льоньці та їхнім новим друзям — випередити злодіїв і врятувати замок? Чи зможуть вони розгадати усі розбійницькі загадки? Що цього разу учворить шалений страус на прізвисько Футбол? Про це все ви дізнаєтесь із нового детективу Андрія Кокотюхи. Вперед, пошук починається, час пішов на хвилини!
До урочища підземеллям поверталися теж швидше, ніж кількома годинами раніше. Так само не відволікали себе непотрібними розмовами. Рухалися злагоджено та впевнено. Діставшись назад до печери Змія, зупинилися на кілька хвилин у знайомій печерній залі. Перевели подих. Богдан передав діамант Вухові, як естафету.
Вперед і вгору. Тепер уже зовсім близько.
Першим до струмка в урочище вибрався з-під землі Льонька. Став, знову примружився, відразу обтрусився. Хоча все одно митися-пратися доведеться. За ним випхався Вухо, далі — Богдан, останній — Данило. Підземелля він залишав, наче капітан — свій корабель.
Щойно вибрався, навіть на сонці не освоївся, як відразу почув десь поряд голосне та задоволене:
— Чотири! Все! Комплект!
Данило глянув перед собою. Закліпав. Очам не повірив.
Просто біля наметів стояла, склавши руки на грудях, чорноволоса пані Крук у незмінному зеленому брючному костюмі. Спину тримала рівно, вигляд переможний. А ззаду, з пагорба, вже стрибнув, точніше — ковзнув, кремезний Карлик. Мить — і загородив собою вхід до печери. Навіть різко відштовхнув Вуха, котрий вгледів засідку раніше та відчайдушно рвонув назад у підземелля.
— Куди! Розігнався! Прибігли вже, ясно вам? — рявкнув лисий.
А пані Крук, вклавши в свої слова якомога більше отрути, промовила:
— Здрастуйте, хлоп'ята! З поверненням вас, діти підземелля!
Хлопці мовчали. Хтось не знав, що сказати. Хтось — не бачив у цьому потреби. Просто перемістилися один до одного ближче і тепер стояли колом. Спина до спини.
— Чого мовчимо? — проказала пані Крук. З її обличчя не сходила ядуча й переможна посмішка. — Ви ж напевне хочете щось запитати? Наприклад, як ми, ваші старші товариші, тут опинилися? Тому й опинилися, між іншим, що старші. Значить, розумніші.
— Не факт! — вирвалося в Богдана.
— О! — вигукнула чорнявка, її брови скочили вгору. — Перший німий заговорив! Тобі б, злодюжці, взагалі краще помовчати. Бо це ж твоя доля вирішується просто зараз. А тобі, — пані Крук перевела погляд на Данила, — соромно повинно бути.
Тепер Данило не стримався.
— Чому це? За що?
— Брехун. Батько — поважний чоловік, відома в певних колах людина. Ти ж узяв та нахабно збрехав нам. Та хай би нам — ти міліціонеру збрехав! Владі! Покривав злодія, хай і малолітнього.
— Це ви — злодії! — огризнувся хлопець.
— Ми? — пані Крук для переконливості ткнула себе пальцем у груди. — Я? Що я в кого потягнула? А мій колега — кого обікрав? Це ви лазите, де не треба й не можна! Це ви підслуховуєте чужі розмови та вивідуєте чужі таємниці! Думаєте, директор музею, ця божа корівка, не посміявся з вас? Ще одні шукачі скарбів! Так він сказав! Проте коли я почула від нього про гурт якихось дітей та страуса, не сприйняла це за анекдот. Наметове містечко вирішили вони поставити. В урочищі. Біля печери Змія. Просто так, аби дослідити поведінку африканської пташки. Кого ви хотіли обдурити, діти? Шмаркачі! — тепер пані Крук уже не посміхалася, говорила, мов плювалася отрутою: — Трошки пізно я склала рівняння. Тільки не аж так запізнилася. Гріли чай вранці на вогнищі? Гріли, гріли. Коли ми знайшли ваш табір, нікого не було. Та попіл був ще теплий. Мій колега, дядечко Карлович, дуже добре на таких речах знається. Він і визначив за теплотою попелу: не пізніш, як годину тому пішли в печеру. І раз вас так довго нема, значить, ви розумніші, ніж ми припускали. Хоча, — чорнявка зробила красномовну паузу, — син Ланового все ж таки не мав бути аж таким дурним. Лишалося чекати, поки ви повернетесь. І чим довше вас не було, тим більше ми переконувалися: ви таки натрапили на потрібний слід. Давайте!
Пані Крук простягнула руку розкритою долонею догори.
— Що давати? — обережно спитав Данило.
— Не розчаровуй мене, син Ланового! Я тільки-но назвала тебе розумнішим за це кодло!
— Ми — не кодло! — процідив Льонька.
— Краще б вам усім далі помовчати! Вимкни дурника, Данило Лановий, це тобі не пасує. Діамант сюди!
При цих словах пані Крук нетерпляче поманила простягнутою рукою, як це роблять у кіно.
— У нас нема діаманта.
— Знову брешеш, шмаркачу! Туди глянь!
Вона кивнула головою в бік Карлика.
Спочатку Данило, потім — інші повернули голови.
І тоді стало справді страшно.
Бо лисий здоровань стискав у зігнутій в лікті правиці пістолет. Дуло націлене просто на хлопчачий гурт.
— Думаєте, він не стрілятиме, бо ви діти? Якщо ви так думаєте — ви справді діти! Читали ж про Зміїну Голову, напевне читали. Знаєте, що в ті часи можна було за цей діамант купити… Так він і тепер цінний! Причому — чи не вдвічі більше! Він дає такі можливості, що проти них один постріл в одного впертого шмаркача коштує менше ялинкової шишки! Не доводьте до гріха! Діамант сюди, я сказала!