Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Та нічого страшного. Неприємно, звичайно, і смердітиме довго, але я вже якось… Треба просто витрусити…
— Ти що, здуріла?! — обурилась Ірка. — Та бабуся мене без жодних чарів зі світу зживе, щойно я торкнуся її дорогоцінної капусти!
— Навіть якщо вона квасить свою бісову капусту в твоїй польотній ступі? — й собі обурилась Тетянка.
— У мене ще рогач є, — буркнула Ірка.
— Авжеж — у тебе! Якщо ти гадаєш, що я нічого не розумію, то глибоко помиляєшся! Я все чудово розумію! Ти просто хочеш відкараскатися!
— Нічого я не хочу, — запротестувала Ірка, а в душі аж скривилася — так нещиро лунав її власний голос. — Я не винна, що бабуся втелющилася до підвалу й поцупила ступу!
— Не винна! — передражнила її Тетянка й із підозрою примружила очі. — Цікаво, а як твоя бабуся до підвалу потрапила? Ти ж його завжди замикаєш!
— А вчора взяла й забула! — зухвало заявила Ірка, — Я теж жива людина й запросто можу щось забути! А бабуся туди відразу — шасть! Ступу побачила та як залящить: ой яка діжечка, ой якраз мені під молоду капусту! І заквасила!
— Ніколи не забувала, а вчора раптом забула? А може, ти спеціально лишила двері відчиненими? Може, ти якраз і розраховувала на те, що бабуся до підвалу полізе? І ступу поцупить?
Почувши таке, Ірка не на жарт обурилася. Отже, вона спеціально! А навіть коли так, то й що? Ти ба, яка розумниця знайшлася — подруга Тетяся!
— Полетіти в ступі не вийде, — приховуючи злість, рівним голосом заявила Ірка. — Квашену капусту перекладати не можна. Бабуся побачить — і я матиму неприємності.
— А ти зроби так, аби вона не побачила, — таким самим рівним тоном, намагаючись приховати гнів, заперечила Тетянка. — Зроби з чогось дубль для ступи, її точну копію. Перекладемо туди капусту, а в справжній ти візьмеш мене на шабаш.
— На шабаш я тебе не візьму, — так само спокійно відповіла Ірка.
— Ну ось, нарешті в нас почалася відверта розмова, — зі злісним задоволенням кивнула Тетянка.
— Таню, ну годі тобі! — спокій миттю злетів з Ірки, і вона заговорила благально, майже жалібно. — Ну тобі що, три роки?! Головою подумай! Це ж відьмацький шабаш! Ми навіть не знаємо, чим вони там займаються! До того ж, там, мабуть, небезпечно! Тобі нема чого робити на шабаші!
— Це ж чому? Я знаю, як виготовляти зілля. Я знаю стільки ж заклять, скільки й ти! Я навіть знаю їх більше за тебе! Це я знаходжу книжки з чаклунства, я вишукую в них усілякі замовляння, я приношу їх тобі!..
— Ти приносиш їх мені, бо в тебе вони не діють, — намагаючись не дивитись Таньці в очі, тихо сказала Ірка. — Для тебе вони — всього-на-всього безглуздий набір слів. Бо ти — не відьма!
— Я — не відьма, — погодилась Тетянка й миттю закричала: — Бо ти не хочеш зробити мене відьмою!!!
— Дурепа!!! — не витримавши, зарепетувала у відповідь Ірка. — У тебе що, з головою проблеми?! Хочеш стати робленою відьмою?! Ти що, не бачила, які вони?! Хочеш стати злісною тварюкою?! Людям паскудити?! Убивати?!
— Але ж відьмою робитимеш мене ти, Ірко, — якомога переконливіше відповіла Тетянка. — Ти ж не примушуватимеш мене коїти всіляку гидоту!
— Тетянко, ну сама згадай, що ти у своїх книжках читала, — Ірка теж намагалася бути переконливою. — Природжені, природні відьми бувають різні: добрі й злі — як їм самим заманеться. А ті, кого вони роблять відьмами, кому дозволяють користатись своєю силою, завжди злі, розумієш, завжди! Ти ж сама бачила, що вони підкорюються силі! Не вони силою командують, а навпаки — сила змушує їх робити всіляку гидоту! Ну чому ти вирішила, що в тебе все буде інакше?
— А вона, напевно, гадає, що вона не просто Тетянка, а справжня Таня Гроттер! — Богдан, як завжди, з’явився зненацька. Його не було ані видно, ані чутно — і ось він уже вилазить, чіпляючись за гілля кущів шовковим плащем, перешитим із маминої сукні й одягненим на майку з Гаррі Поттером. І, як завжди, у нього в руках виблискує довгий сталевий меч.
Тетянка зміряла Богдана зневажливим поглядом — від носків стоптаних кросівок до обруча зі срібної фольги, що був у нього на голові.
— Певно, я й справді ідіотка, якщо різні там толкієнуті недоумки з ножиками можуть так із мене приколюватись! — у Тетянчиному голосі забриніли сльози, але, коли вона глянула на Ірку, її очі раптом стали сухими й гарячими від гніву. — А ти… Ти просто хочеш, щоб тільки ти була відьмою, от і все! Тебе жаба давить поділитись! — різко розвернувшись, Тетянка помчала стежкою геть.